Йоганн Вольфганг Гете Поезії Перекладач: Микола Зеров
Джерело: З книги: Микола Зеров. Твори в двох томах. К.: Дніпро, 1990 Прагнення Хто лише муку зна, муку кохання,
Лиш той пізнав до дна моє страждання! Сам я без втіхи й сна смутний блукаю… Хто мене любить, зна, в дальньому краю; Душа моя смутна в огні страждання… Хто лиш кохав, той зна жагу кохання!..
Прагнення Що надить так серце і з хати жене? Що вітром на простір виносить мене?
Там хмари клубами край гострих шпилів!.. Туди б я полинув, туди б полетів! У небі чорніють граки ланцюгом.
Ах,
Кохана, де ти? Іде вона гаєм, в густих деревaх, До неї назустріч, співучий я птах. I слухає спів мій, дивує вона: “О, що то за пісня така чарівна?”
Вже сонце червоне у плетиві віт… Тобі, моя мила, прощальний привіт! Над струменем темним по луках ти йдеш,
I ніч за собою, і сутінь ведеш. Блискуча у небі зоря мерехтить. “Яким же то дивом розквітла блакить?” I погляд твій тоне в глибинах ясних…
Який я щасливий край ніжок твоїх… Травнева пісня Сміється природа радо мені,
Як сяє сонце по зимнім сні! Барвисті квіти
О земле, сонце, любов ясна! Любов моя, ти світлий чар! Ти злото ранніх нагірних хмар!
Твій подив свіжим лугам, полям, Благословення траві й квіткам… Дівчатко любе, дівча ясне! Як зір твій сяє: ти любиш мене!
Як жайворонок – повітря й спів, Як чиста квітка – росу полів, Тебе люблю я гарячим чуттям, Ти радістю, сміхом, новим життям Підносиш спів мій, хвилюєш кров..
О, будь щаслива, моя любов!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)