Ідеї волі пронизують всю лірику Пушкіна. Їхній зміст по-полняется, переосмислюється й видозмінюється протягом усього творчого шляху поета. Так, наприклад, у ранній період його літературної діяльності, у ліцейські роки, ідеї волі просочені духом независимо-сти й бунтарства, гарячністю. І це не випадково: на Пушкіна дуже вплинула особлива атмосфера ліцею, де серед ліцеїстів культивирова-лась незалежність суджень і вчинків. Чималу роль зіграв і той факт, що він був нелюбимою дитиною в сім’ї, і йому, видимо, не вистачало спілкування зі старшими.
У рядках “тирани миру! тріпоти-ті!” і “повстаньте, занепалі раби!” відчувається революційна пристрасність поета. По-моєму, цей заклик скоріше походить
Об сором! об жах наших днів!
Як звірі, вторглись яничари!..
Упадуть безславні удари…
Загинув увінчаний лиходій.
Автор не вихваляє ні вбитого государя (тут Мова йде про убий-стве Павла I), ні людей, що вчинили це зло нехай навіть для блага народу.
И в своїх наступних віршах поет знову й знову звертається до ідей волі. Пушкіна торкається питань кріпосного права, самодержавство, тому має сенс говорити про розвиток у його Творчості ідей, зв’язаних саме з політичною волею. Наприклад, у посланні “До Чаадаєва” автор пише: “Товариш, вір: зійде вона, зірка чарівного щастя, / Росія вспрянет від сну, і на уламках самовластья напишуть наші імена!” А в більше пізньому вірші ” Село ” поет до межі згущає фарби: перед читачем вимальовується похмура картина дикого барства, “без почуття, без закону”. У зображенні кріпака ладу з’являються гострі, влучні епітети (“убивча ганьба”, “насильницька лоза”, “тяжкий ярем”, “байдужий лиходій”).
Для Пушкіна кріпосне право – це “рабство худе”. У будущем він бачить “рабство, занепале по манію пануючи”. Цей рядок пронизує світлий оптимізм.
Не губиться він і в посланні “В. Л. Давидову” (“Ужель надії промінь зник? / Але немає! – ми щастям насолодимося, кривавою чашею причастимося…”). По-моєму, пушкінське “кривавою чашею причастимося” може звучати як пророкування кривавих подій на Сенатській площі, тим більше якщо врахувати настрій “Кинджала”, написаного в цей же період, під час південного посилання автора.
В “Кинджалі” виспівується “волі таємний страж, що карає кинджал”. Він для поета й “пекельний промінь”, і “блискавка богів”. Але коли “главою закон поник” (а він для Пушкіна – вище всього: “Але вічний вище вас закон”), те кинджал – це вже не знаряддя вбивства, а “останній судія ганьби й образи”. В “Кинджалі” Брут показаний “вільнолюбним”, а Занд іменується “волі мученик, обранець фатальний”. Здається, що так зображуються не вбивці, а герої.
В “Кинджалі” і в посланні “В. Л. Давидову” поет робить різкий випад проти існуючих порядків.
Гострий зміст уловлюється й у такому невеликому вірші, як “Пташка”, де автор викликує: “За що на бога мені нарікати, коли хоч одному створінню я міг волю даровать!” Тут воля ассоции-руется в Пушкіна з образом “пташки”, а в “В’язні” – з образом “орла молодого”. В “В’язні”, як і в багатьох інших віршах того періоду, є присутнім мотив в’язня, утікача. І це має під собою основу: ці ліричні добутки писалися під час південного посилання поета, що він сприймав як добровільну втечу з неволі (“пора, брат, пора! / Туди, де за хмарою біліє гора, туди, де синіють морські краї…”). Період південного посилання – це час трагічних подій.
Повстання в Греції, розгром кишинівської групи й арешт Раєвського – все це стає предметом постійних міркувань поета. Ідеї волі переосмислюються у вірші “Волі сівач пустельний…”, де автор приходить до думки про те, що не всі люди готові зрозуміти й прийняти волю в повному її обсязі (“До чого чередам дарунки волі?”), адже людина завжди повинен чимсь обмежуватися щоб уникнути аморальних учинків. У цьому вірші передвіщений весь Достоєвський. Тут ідеї волі одержують філософське тлумачення. Видозмінившись, ця ідея продовжує своє існування у вірші “Навіщо ти посланий був, і хто послав тебе?”, де затверджується, що воля не може бути встановлена, поки у світі панує егоїзм і користь (“за злато продав брата брат. Рекли безумці: немає Волі”). “Рекли безумці: немає Волі” – це перефразування священного тексту: “Несть Бога речет безумець у серце своєму”.
Цим перефразуванням автор ще раз підкреслює, що воля для нього священна. Незважаючи на те що поет заперечує владу народу (в “Вільності” він пише: “И горі, горі племенам… де иль народу иль царям законом панувати можливо!”), вільність не втрачає у свідомості автора свого значення. Так, наприклад, у вірші “Андрій Шенье” Пушкін утвержда-ет:
Але ти, священна воля,
Богиня чиста, ні, не винна ти…
А в вірші “До моря” поет пише про свої почуття до ” воль-ний життя”, що є для нього символом вільності: “Могутньою пристрастю зачарований…” Прощаючись тут з морем, автор внутрішньо прощається й з півднем, і зі своїм вільним способом життя, і з революцією в Греції, і з революційною пристрасністю “Кинджала”.
Надалі воля для Пушкіна усе більше означає волю творчості, незалежність особистості. У Михайлівський поет пише “Розмову книгопродавца з поетом”, що опубліковує як передмова до видання першого розділу “Євгенія Онєгіна”. Цей вірш є декларацією права автора на незалежність, на правдиве зображення життя (“Поет стратить, поет вінчає”).
Наприклад, у вірші “З Пинделюнти” затверджується: “нікому звіту не давати…” А у вірші “Поетові” Пушкін призиває: “Поет! Дорогою вільної йди, куди тягне тебе вільний розум…” У пушкінській ліриці вимальовується ідея волі поезії від слави, від суєти світла. В “Поеті і юрбі” автор проголошує:
“Не для користі, не для битв, ми породжені для вдохновенья…” У творчості Пушкіна з’являється й ідея духовної незалежності від влади. За словами літературознавця Федотова, наріжним каменем пушкінської лірики є особиста незалежність поета. І воля – це вже символ незалежності особистості. Автор випробовує страждання через те, що його мир намагаються укласти в які-небудь рамки, диктують йому умови. У вірші “Живий, жива Курилка!”, написаному в жартівливому тоні, здається, за жартом пробивається біль автора:
Фу! набридла Курилка журналіст!
Як загасити смердючу лучинку?
Як вморити Курилку мого?
Дай мені рада. – Так… плюнути на нього.
Але “плюнути” на літературні братії було зовсім не легко. В одному з листів до дружини Пушкін пише: “Без політичної волі жити дуже можна, без сімейної недоторканності неможливо: каторга не в приклад краще”. Адже вся його переписка з Наталею Гончаровой читалася цензурою й ставала надбанням громадськості (саме в Толстого знайшла своє продовження пушкінська традиція культивування святині сімейного життя).
По-моєму, натякаючи в листі на каторгу, Пушкіна як би зіставляє себе, що починає боротьбу за духовну недоторканність, і декабристів, які боролися за політичну волю. Звертаючись до декабристів у посланні “У Сибір”, поет підтримує друзів у важку мінуту (…”і воля вас прийме радісно у входу”). Він не забуває про своїх товаришів і знову звертається до ідей волі. В “Арионе” автор затверджує: “Я гімни колишні співаю…” Намагаючись глянути на себе, на свою творчість в “Пам’ятнику”, Пушкін помічає:
И довго буду тим люб’язний я народу,
Що почуття добрі я лірою будив,
Що в моє жорстоке століття восславил я волю
И милість до занепалого призивав.
Здається, що можна сміло затверджувати, опираючись на слова автора, що ідеї волі пронизують всю його лірику.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)