Не боги обпалювали горщики, не вони добували глину і, тим більше, не вони ліпили ці горщики і виготовлювали їх. Стародавні гончарні форми брали початок з дуже давніх часів, з часів Київської Русі та ще раніше. Кожний вид гончарних виробів відрізнявся своїми особливостями, які були зумовлені типом глини, місцевими особливостями і майстерністю гончара.
У різноманітних сортах глини, як правило, могли розібратися лише спеціалісти. Наприклад, гончарі з Полтавщини розрізняли три види матеріалу для гончарних виробів – “піскувату” глину,
Гончарі завжди використовували глину виключно в чистому вигляді, а подекуди робили різноманітні суміші. Вони самі привозили глину з “глинища” і зберігали її, частіш усього, на своєму подвір’ї. Причому, чим довше глина там лежала, тим кращі вироби з неї виходили. Якщо була необхідність, гончарі заносили глину до майстерні і заливали її водою. Глину замішували як тісто і для того, щоб вона набула необхідних якостей, били веслами, відбивали спеціальними
Різали глину завжди дротом. Підготовлену масу майстри розкатували у своєрідні ковбаски різної довжини.
Від заготовок гончар відщипував шматочки необхідного розміру і обробляв на ручному, а потім і на спеціальному важкому гончарному крузі. Всі вироби сушилися в домашній печі або на подвір’ї. Останньою операцією у цьому процесі було випалення.
Випалення гончарі робили в спеціальній гончарній печі. Усі свої вироби вони виставляли рядами, між якими ставили переділки. Найголовнішим при цьому було стежити за температурою. Цей процес достатньо часто тривав близько доби і поділявся на три етапи: випалення на слабкому, середньому і сильному вогні.
Вистигали всі вироби під відкритим повітрям. Чимало готових виробів майстри покривали поливою, зробленою з окису свинцю та піску. Для розпису традиційно використовували фарбу з натуральник інгредієнтів, яку наливали у коров’ячий ріг.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)