Одного разу в майстерні свого приятеля Оскар Уайльд побачив натурника, котрий уразив його досконалістю своєї зовнішності. Письменник вигукнув: “Який жаль, що і йому не минути старості з усією її потворністю!” У відповідь художник йому сказав, що добре було б щороку малювати такі дивні портрети, щоб природа тільки на них відбивала свої карби, тоді зовнішність “херувима”, якого щойно побачив Уайльд, вічно залишалася б молодою. У своєму романі “Портрет Доріана Грея” англійський письменник показав надзвичайну силу справжнього
Це наочне виховання моралі”. На думку Уайльда, саме мистецтво облагороджує серце і душу людини, тому не можна нищити художні полотна, “не можна жбурляти традиційного каменя” у твори митців.
Головним у переконаннях письменника було служіння красі, яка, за його твердженням, вища за добро та істину; якщо краса не спонукає людину шукати етичну, духовну правду, вона стає нікчемною. Портрет молодого чоловіка Доріана є своєрідним ідеалом краси. Своєю досконалістю він вражає навіть самого хазяїна.
Доріан був вражений своїм портретом, а думка, що через декілька років його краса почне в’янути, викликала жах. Йому стало лячно, що роки понесуть за собою червоні вуста та золотаве розкішне волосся, а сам він стане огидним, жалюгідним та страхітливим. Ця думка непокоїла його, “немов крижана рука лягла йому на серце”. І тоді Доріан подумав, що було б чудово, якби старів тільки портрет, а сам він назавжди залишався молодим.
За здійснення цього бажання, як йому здалося, він усе віддав би, навіть свою душу. Герой роману вміє цінувати не тільки майстерність талановитого художника, а й музичні твори. Він по кілька разів слухає п’єси Вагнера, Шумана; відчуває найвищу насолоду від спілкування з прекрасним.
Автор показує, що на початку роману для його героя найголовнішою є саме краса мистецтва.
Доріан передбачав руйнування гармонії краси в майбутньому, і він не помилився. Коли невблаганний час наклав свій відбиток на зовнішність Сибіли Вейн, Доріан покидає її. Ображена жінка не витримує такої жорстокості з боку коханої людини і гине.
Цей жахливий випадок справив на Доріана сильне враження і, сидячи дома в кріслі, він побачив, що його портрет нібито змінився. “Вираз обличчя був іншим – у складці рота почувалася жорстокість”. Так, він колись хотів, щоб сліди страждань і тяжких дум відбивалися б тільки на полотні, але невже ж його бажання виповнилося? Страшно було повірити в неможливе, але ось перед ним його портрет зі складкою жорстокості біля губ: Доріану стало моторошно від поміченого порушення гармонії мистецтва, яке було спричинене порушенням гармонії почуттів. Портрет стає дзеркалом душі героя, його совістю.
Насправді ж він став двійником молодого денді, його “щоденником”, який він старанно приховує від людського ока.
Доріан дуже змінився, жорстокість почала в ньому при тлумлювати добрі людські якості. Будучи побічно винува тим у смерті Сибіли Вейн, він своїми вчинками призводив до самогубства і приятелів. Від кожного прояву цинізму безсердечності, нелюдськості портрет змінювався, все дал і далі порушувалася гармонія почуттів і гармонія мистец тва. І коли емоційний стан Доріана сягає найвищої напру ги, він проколює картину ножем, посягаючи на прекрас не, і вмирає. Його життя урвалося на останньому, вж безмовному пориві страждання.
В останніх рядках роман-Оскар Уайльд говорить, що портрет Доріана зостався мо лодим і неушкодженим, в той час як “на підлозі з ножем у грудях лежала мертва людина у фраці. І тільки по кільцях на руках слуги визначили, хто це”.
Справжнє мистецтво не можна вбити, зганьбити, знищити, бо, як протягом усього твору підкреслює автор, мистецтво вище за життя, воно вічне і здатне хвилювати почуття багатьох людей.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)