ФІЛОСОФСЬКІ РОЗДУМИ КРІЗЬ ПРИЗМУ ХУДОЖНЬОЇ ДЕТАЛІ: ТВОРЧІСТЬ В. ГЕРАСИМ’ЮКА

9 КЛАС

ФІЛОСОФСЬКІ РОЗДУМИ КРІЗЬ ПРИЗМУ ХУДОЖНЬОЇ ДЕТАЛІ: ТВОРЧІСТЬ В. ГЕРАСИМ’ЮКА

ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ

Варіант 1

1. Вдумливий син полонин.

2. Міфологія українського духу в поезії В. Герасим’юка:

А) символічність творчості;

Б) глибинні міфологічніі структури.

3. Філософія життя – філософія поезії.

Варіант 2

1. Місце поета в сучасній літературі.

2. Філософські роздуми крізь призму художньої деталі:

А) вірш “Чоловічий танець”;

Б) вірш “Перший сніг”;

В) вірш “Жива ватра”.

3.

Постмодерні риси творчості В. Герасим’юка.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Герасим’юк Василь Дмитрович народився 18 серпня 1956 року в м. Караганді (Казахстан) у родині репресованих, яка того ж року повернулася в Карпати. 31973 р. живе в Києві. Закінчив філологічний факультет Київського університету імені Т. Шевченка (український відділ). З 1978 р. – на видавничій роботі (редагує поетичні книги у “Молоді” і “Дніпрі”).

З 1992 р. – ведучий літературних програм Національної радіокомпанії України.

У 1972 р. у журналах “Дніпро” (№ 3) і “Ранок” (№ 6) з’явилися перші поетичні публікації. Дебютна книжка

поезій вийшла через десять років у видавництві “Молодь” (“Смереки”, 1982). Наступні збірки: “Потоки” (1986), “Космацький узір” (1989), “Діти трепети” (1991), “Осінні пси Карпат” (1998), “Серпень за старим стилем” (2000).

Лауреат кількох літературних премій, зокрема, премії ім. П. Тичини.

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

…Мій присмерковий полонинський дим.

Кого він в піднебессі не вколише!

Мій тато вчасно розминувся з ним в ранковій тиші.

Стало ще тихіше.

В. Герасим’юк

Вже вкотре ліс багряну вберю скине!

Хтось уві сні заплаче, як дитя…

І вкотре вже накличеш ти, княгине,

Того, хто присипляє забуття!

В. Герасим’юк

ЦИТАТИ З ТЕКСТІВ

Ти мусиш танцювати аркан.

Хоч раз.

Хоч раз ти повинен відчути,

Як тяжко рветься на цій землі

Древнє чоловіче коло,

Як тяжко зчеплені чоловічі руки,

Як тяжко почати і зупинити

Цей танець.

(“Чоловічий танець”)

Притишив кров. Притишив крок.

І вищі стали гори.

Йде перший сніг, немов пророк,

В якого серце хворе.

Як важко дихати йому!

Як свіжо доокола!

Ступає у порожню тьму

Нога різьблена, гола.

(“Перший сніг”)

Ми знову виведем наші отари на наші гори

І за древнім полонинським звичаєм

Проженемо крізь неї –

Щоби ніяка пошесть не напала,

Щоби жоден хижак не внадився,

Щоби громи із блискавками не розігнали,

Щоби підступний гад вим’я не виссав,

Щоби злий дух у провалля не завів.

(“Жива ватра”)

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

Вірш “Чоловічий танець” створений у формі звертання до юнака, який повинен стати дорослим, відчути вагу чоловічих обов’язків та відповідальності, силу побратимства й міцної чоловічої дружби. У поезії відчуваються біблійні мотиви.

Аркан – суто чоловічий танець, символ того, що юнак став дорослим і готовий до дорослих вчинків.

Вірш В. Герасим’юка “Жива ватра” – поетичне надбання доби постмодернізму, коли відомі фольклорні, літературні образи переосмислюються по-новому. Жива ватра – це живий вогонь, який добувають первісним способом – тертям дерева об дерево. Для гуцулів – жителів Карпат – худоба, вівці – це і робота, і добробут, і майже члени родини. Коли на літо їх відганяють на високогірні луки – на полонини, то освячують вогнем.

Автор закликає не стати отарою, пройти очищення вогнем, щоб досягти “Сінаю” – правдивого, вільного життя – або хоч вказати туди шлях іншим.

Василь Герасим’юк: “Неможливість розмінюватися на ідеологічні одноденки, неприйняття лжі у побуті і в бутті, гостре відчуття і прийняття поезії над прірвою смерті, різке неприйняття пластичної здатності українського митця переступити все. Вихований у християнській галицькій родині, не будучи (за його словами) “чоловіком церкви “, Бойчук у Нью-Йорку і Києві наполегливо шукає свою стежку до Творця, завше надіючись якщо не на діалог, то хоч би на відповідь. Бо питання до Творця були, є і, так виглядає, що ще будуть.

Виглядає так, що питання – єдине, що залишилося в поета і, звісно, молитви”.

Василь Герасимюк: “Із сучасних поетів я навіть не хочу когось називати, тому що я ж їх всіх знаю, і більшість із них – мої друзі. Я звик сприймати себе як молодого поета, та насправді я вже представник середнього покоління. Тому я, відповідно, дуже добре знаю шістдесятників, із багатьма приятелюю. Так само з молодшим поколінням.

Тобто я взагалі не хочу поетів називати”.

ПРИКЛАД ТВОРУ

Василь Герасим’юк – один із найвідоміших і найоригінальніших сучасних українських поетів із покоління 1980-х, автор поетичних книг “Смереки” (1982), “Потоки” (1986), “Космацький узір” (1989), “Діти трепети” (1992), “Осінні пси Карпат” (1999), “Серпень за старим стилем” (2000), “Була така земля: Вибране” (2003) та інших. У своєму інтерв’ю у квітні 2004 року митець визначив такий критерій довіри для поета: “ти сам повинен вірити в те, що пишеш”.

Він, можна сказати, непростий поет, бо вірші його нерідко мають кілька прочитань, глибинні смислові пласти іноді асоціативного характеру, натяки, алюзії, символи. Часто їх легше відчути, ніж зрозуміти. Ці поетичні витвори становлять ніби тривожний гімн древньому полонинському духу, культурі та історії.

У цілому українська поезія кінця XX – початку XXI століть відзначається міфологічною спрямованістю художнього мислення. Для творчості поетів-“вісімдесятників” характерним є усвідомлення міфу як альтернативної реальності. В умовах посттоталітарного суспільства відбувається не просто актуалізація міфу, а своєрідне відмежування від реальності тогочасного буття з метою створення нової концепції світу.

Тому поезія “вісімдесятників”, загалом, і В. Герасим’юка, зокрема, має філософське спрямування, насичена прихованими смислами, символами.

Дослідники сучасної літератури відзначають вплив етнічного (а саме гуцульського) міфу на світосприйняття В. Герасим’юка. Автор часто звертається до міфопоетичних образів-символів: образу світового дерева, символу води, вогню, повітря, землі. Так, у поезії “Перший сніг” образ води (снігу) символізує пошук істини. Перший сніг, як відомо, завжди чистий, сама природа ніби робить перший вільний подих у прозоре повітря. Перший сніг у поезії порівнюється з пророком, “в якого серце хворе”, бо воно зболіло за свій народ.

Ліричний герой має душевний поклик до очищення, прозріння, хай і сумного, яке дає йому цей перший сніг: “Йде перший сніг на поклик мій. Такий, можливо, вперше”:

Притишив крок.

Притишив крок.

І вищі стали гори.

Йде перший сніг,

Немов пророк,

В якого серце хворе.

І з-під пера поета виходить яскрава, вражаюча лірична мініатюра.

Йде сніг – немов під гору йде

Ледь дише, хоч безплотний,

І палець на уста кладе,

Як знак мерця холодний.

У поезії “Жива ватра” автор творить власний поетичний міф: у значенні “живого вогню” виступає “ватра”, “яка помирає тільки раз”. Добування вогню на полонині – це ритуал освячення простору. Невипадково з’являється й образ гір, зокрема, біблійного Синаю, і “високого пасовиська”, як неба, як Суду Божого.

Не можна перетворюватися на отару овець, що бездумно йде, не можна розмивати своє людське єство, а відтак і національне коріння, бо то духовна смерть. Поезія написана верлібром. Така художня форма дає можливість розширити смислові межі тексту настільки, наскільки цього вимагає метафорична структура:

Ми ледве не стали отарою

На високім пасовиську.

Але коли ми навіть як отара,

Пройдемо крізь неї,

Тоді дамо іншим дорогу до Сінаю.

Верлібр В. Герасим’юка розповідний, його внутрішній ритм наділений ознаками легендної, а деколи й притчової інтонації. Сам поет говорить про медитативність своєї лірики.

Верлібром написаний і “Чоловічий танець”. Символічний образ Ісуса Христа вгадується в останніх рядках вірша. Так само, як і “син людський”, українські чоловіки мали постійно ціною життя виборювати незалежність, мали хоч раз відчути, як “тяжко рветься на цій землі древнє чоловіче коло, як тяжко зчеплені чоловічі руки, як тяжко почати й зупинити цей танець”, змішати “із ближніми піт і кров”.

Отже, Василь Герасим’юк – досить оригінальний представник постмодернізму, бо його художній палітрі притаманні умовно-асоціативні форми, використання міфологічної поетики, постійний інтерес до складних порухів духовного життя людини. Загальнолюдське і національне органічно поєднується у поезії митця.

“Я виріс під розпач трембіт”, – пише Герасим’юк, згадуючи нелегке життя свого народу.

У творчості Василя Герасим’юка чимало свіжих поетичних знахідок, це спроба новими засобами, новими барвами, у новому ритмічному ключі ввійти у світ поезії, розкрити душу людини, найтонші її порухи. Біблійні образи та міфопоетичні символи набувають нових розширених значень, смислів, що спонукають читача до своєрідного й свіжого погляду на дійсність, себе самого, культуру.