Філософські роздуми Григорія Сковороди про людське щастя (ІІ варіант)
Чи є така пташка, яка б змогла прожити без крил, без польоту, без неба? Чи є на світі хоч одна людина, яка з малих літ не прагнула б відшукати в цьому житті своє земне щастя? Та кожен уявляє його по-своєму. Для одного це синиця в жмені, для іншого – журавель у небі.
А скільки гірких розчарувань буває на схилі літ, коли розвіюються старі ілюзії і приходить прозріння! І тоді людина, яка досягла всіх земних благ, почуває себе глибоко нещасною. Якби можна було почати життя заново,
Та душа не прокинулася вчасно, не піднялась над суєтою буття, не полетіла до світла, не пізнала справжнього щастя. То ж у яких світах його шукати, як розпізнати? Над цим вічним питанням замислювались найбільші мудреці світу.
Серед них і наш український філософ та поет Григорій Савич Сковорода.
У своїх філософських трактатах, байках, поетичних творах Сковорода роздумує над природою людського щастя і шляхами, що ведуть до нього. Щоб бути щасливим, вважає поет,
А бути щасливим зовсім не важко, варто лиш стати мудрішим і заглянути у своє серце. Адже Царство Боже в нас самих. То ж пізнай самого себе!
Щастя – у серці, серце – в любові, любов – у законі Вічного. Всі люди рівні перед Богом, і кожен може досягти щастя. Його не купиш за гроші, воно дається завжди безкоштовно. Бо ціна його вимірюється не грошима, а зрілістю душі.
Неодмінною умовою щастя є чесне життя. Той, хто має чисту совість, не боїться смерті.
Хто ж бо зневажить страшну її сталь?
Той, в кого совість, як чистий кришталь.
Кожна людина – то окремий світ, складний і таємничий. Тільки пізнаючи цей світ, можна виявити нахили і здібності, дані нам Богом, і присвятити себе справі, яка принесе радість і задоволення. “Сродна” праця робить людину по-справжньому щасливою, бо труд – основа нашого життя. У байці “Бджола і Шершень” стверджується думка про те, що “сродна” праця є потребою душі, а не важким обов’язком.
Бджола усвідомила цю істину, бо мудріша за Шершня, який нікому не приносить ніякої користі, а тільки користується плодами чужої праці. Хіба мало таких пристосуванців у наш час? Наживаються за чужий рахунок і сміються над “дурними”, що потом заробляють свою чесну копійку.
Вони й не підозрюють, наскільки обкрадають самі себе, адже не судилося їм пізнати справжнього щастя. Хіба може бути щасливою людина, яка не реалізувала своїх можливостей? Це як квітка, що так і не розцвіла, засохла пуп’янком. Щоб цього не сталося, Сковорода радить виховувати дітей відповідно до їх здібностей і особливостей характеру. У філософському трактаті “Алфавіт, чи Буквар світу” однією з умов щастя проголошується також дружба з людьми, близькими за інтересами та переконаннями.
Тільки тоді може прокластися місток від серця до серця, коли немає між ними глухої стіни нерозуміння. Важко спілкуватися людям з різним рівнем духовного розвитку. Проте й ворожнечі між ними не повинно бути. Бо любов до ближнього – то найголовніший закон життя нашого.
Якщо людина живе за Божими заповідями, приборкує свої бажання, прямує до правди, то вона не розминеться зі щастям. Сковорода проповідував просте, убоге життя, близьке до природи:
В город не піду багатий – у полях я буду жить,
Вік свій буду коротати там, де тихо час біжить.
Свою філософію поет підтвердив власним життям. Він жив так, як учив. Міг стати придворним співцем, а став мандрівним учителем. Міг надбати багатство, а надбав мудрість.
Міг жити в розкішних палацах, а обрав заміть них широкі шляхи та зелені діброви. Так і мандрував від села до села, щедро даруючи людям скарби свого серця, ведучи таємну розмову з деревами, квітами, пташками, творячи тиху молитву до Бога у величному храмі природи. І всміхалось до нього ласкаве сонце, і пестили його шовкові трави, і земля дарувала силу й натхнення. А люди тягнулися до світла, яке він випромінював, вдячно ловили слово істини і бережно клали до скарбниці життєвої науки. А щоб невичерпним було джерело мудрості, філософ власноручно викопав цілющу лісову криницю. І ось уже два століття до її нескаламученої води спрагло припадають чисті серцем і душею.
Може, і їм відкривається таємниця людського щастя? І тоді прозрілі серця шукають інші стежки у світі, обминаючи пастки життєвих втіх і насолод, як обходив їх Сковорода, бо то рабство і смерть для душі… Невільник не буває щасливим. Тому порви пута рабства і лети до волі, до щастя, до безсмертя!
Таким було слово істини, яке поет лишив у спадок своїм близьким і далеким нащадкам.
“Світ ловив мене, та не піймав”, – написано на могилі Григорія Сковороди. Він пішов із життя без розпачу і скорботи, спокійно і радісно, бо знав, що за цією межею зустрінеться з Вічністю. Життєві спокуси не піймали його у свої тонкі сіті, світлої душі не порушило зло, засліплене сяйвом її чистоти. Кришталевій совісті не загрожував страх смерті і тліну.
Філософія щастя справдилась цілим життям і своєю достовірністю приваблює тих, хто доріс до неї зрілістю і чистотою душі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)