Конкурс на кращу творчу роботу 2010 року Автор: Олена Акульшина Філософські роздуми Г. Сковороди про людське щастя
Лучче в пользу десять лет,
Неж весь век без плода.
Г. С. Сковорода
Славетна постать нашого земляка Григорія Савича Сковороди в давній українській літературі – одна з найпомітніших, його творчість із плином часу дедалі більше вабить до себе нові покоління. Сковорода дивував сучасників різнобічним талантом, енциклопедичними знаннями, відповідністю духовних прагнень своїм учинкам, його творчий доробок по праву
Твори Сковороди – це серйозні роздуми над сенсом і сутністю життя, над взаєминами між людьми, між людиною й природою. Життя філософа було взірцем не тільки для його сучасників: багато чого можемо в нього навчитися і ми, бо ж такі риси, як сміливість думки, непохитність ідеалів, вірність інтересам простих людей, душевна щедрість, жадоба знань завжди спонукали людину до самовдосконалювання. І. Драч писав: “Сковорода був духовним мечем своєї доби”.
“Світ ловив мене, та не піймав”. Світ у розумінні Сковороди – це спосіб життя тогочасного суспільства,
Григорій Савич цінував відвертість, скромність, свободу, він часто повторював, що щастя – у пізнанні самго себе, своїх нахилів, здібностей. Учення про “сродну працю” тісно пов’язане з його розумінням життя як театрального дійства, де люди-актори виконують свої ролі, і, щоб добре зіграти, треба кожному вибрати таку роль, яка відповідає його можливостям, бо від цього залежить щастя людини.
Цією ідеєю пройняті його байки: “Бджола і Шершень”, “Дві курки”, “Орел і Сорока” та ін., у них перед читачами постають образи гордих персонажів. А однією з найкращих байок Сковороди є “Бджола і Шершень”, у моралі, або “силі”, як називав її автор, він найповніше розкриває поняття “сродної праці”.
Філософія Сковороди мала практичне застосування: вона вчила людей жити щасливо. Щастя це досягалося завдяки моральному самовдосконаленню, душевному спокою й незалежності від пристрастей навколишнього світу, також обов’язкова умова для щастя – улюблена справа. Філософ відстоює думку, що кожна людина може бути щасливою, якщо переможе злі інстинкти волі та йтиме шляхом добра. Пошуки відповіді на запитання “У чому щастя?” відбилися і в поезіях Сковороди:
Щастіє, где ты живешь? Горлицы, скажите!
В поле ли овцы пасешь? Голубы, извістите!…
(21-ша пісня “Саду божественних пісень”)
Г. Сковорода – своєрідна з’єднувальна ланка давньої літератури з новою, він успадкував усе найкраще, що було до нього, додав своє нове та передав наступникам. Саме в нього вчилися І. Котляревський, Т. Шевченко – ті, хто творив літературу нового часу.
Залишив Сковорода заповіт і нам. Які прекрасні слова: “Шукаємо щастя по країнах, століттях, а воно скрізь і завжди з нами… Воно схоже до сонячного сяйва – відхили лише вхід у душу свою”.