Серед усiєї рiзноманiтностi i неоднорiдностi нової української лiтератури вiд часiв I. Котляревського i до сьогоднiшнiх днiв, безсумнiвно, одним iз найяскравiших її явищ стала епоха 20-30-х рокiв XX столiття. Вона представлена цiлою плеядою непересiчних митцiв, як-то: М. Рильський, М. Зеров, М. Кулiш, М. Хвильовий та багато iнших. Однак в ряду надзвичайно талановитих письменникiв, поетiв, драматургiв того часу кожен виокремлювався з-помiж iнших i своїми особистiсними якостями.
Наприклад, М. Хвильовий – усiх хвилював, примушуючи задавати ся широким колом питань
Бачиться, заувага Ю. Смолича не втратила своєї актуальностi i донинi. Бо недарма ж твори письменника, якi не так давно повернулися з радянських спецхронiв, зачаровують сьогоднiшнього читача багатою образною мовою, вражають глибоким осмисленням одвiчних унiверсальних людських питань: хто я в цьому свiтi? куди прямую у життi? – i проблем, притаманних українському народу, як-то: стосунки
I це не дивно, адже В. Пiдмогильний, надихнувшись милозвучнiстю маминих пiсень, багатством рiдної мови, лiтературною традицiєю українських письменникiв вбирав усе найкраще i зi свiтового мистецтва, особливо ж iз класикiв французької, росiйської лiтератури. Така школа художньої майстерностi, пiдсилена неабияким мистецьким чуттям та гостро аналiтичним розумом, врештi й дала можливiсть письменнику осмислити проблеми свого часу i рiдного народу на небувало високому iнтелекту альному рiвнi. До речi буде сказано, що весь спектр проблемної палiтри В. Пiдмогильного так само злободенний i для нашої епохи.
Говорячи про творчу спадщину письменника, треба вiдзначити, що вона надзвичайно строката i в жанровому i в проблемно-тематичному планах. Хоча Пiдмогильний прожив i не довге життя, проте у його доробку є аж два романи, повiсть, кiльканадцятеро новел, i кожна рiч по-своєму оригiнальна, цiкава i глибока. Та вершиною творчого генiя митця все ж став роман “Мiсто” – твiр, який викликав небувалий ажiотаж у 20-i роки, а повернувшись у 80-i так само не мiг залишати байдужим читачiв.
I причин тому декiлька. Найперше, це високоху дожнiй роман. По-друге, проблематика твору нова, точнiше, спосiб бачення старих проблем своєрiдний за своєю суттю i талановито втiлений в образнiй системi.
А ще роман “Мiсто” можна вважати одним iз перших фiлософських романiв в українськiй лiтературi, в якому органiчно переплелося побут i психологiя, мистецтво i фiлософiя.
Не будемо продовжувати перелiк, а лише ще раз подивуємося як В. Пiдмогильний силою свого розуму i таланту змiг створити образ героя – Степана Радченка, погляди, свiтовiдчуття, поведiнка якого, за спостереженнями сучасних дослiдникiв, повторюють фiлософськi побудови французьких екзистенцiалiстiв А. Камю, Ж. П. Сартра. Але що найцiкавiше, роман В. Пiдмогильного написаний набагато ранiше, анiж французькi мислителi зумiли повiдати свiту, що сучасна людина – самотнiй подорожнiй, закинутий у цей безглуздий свiт, i все, що є у нього, це безмежна свобода, яку вiн має або спрямувати на творення гiдного iменi Людини життя, або ж гинути, не вiдаючи, що є вищi цiлi i справжнi iстини, як-то, любов, творчiсть. Саме цi надзавдання роблять iз людини Людину, надаючи смисл її iснуванню або екзистенцiї. Звичайно ж, буде перебiльшенням говорити, що образ Степана Радченка – це суто екзистенцiалiстський образ.
Нi, В. Пiдмогильний просто спостерiг людину свого часу i, проаналiзувавши її життя, зробив певнi висновки, i вони в свою чергу виявилися суголоснi iдеям французьких екзистенцiалiстiв. Наприклад, Радченко завойовує мiсто, жiнок, намагається досягти якихось вершин в життi, але з кожним кроком, з усе збiльшуваною кiлькiстю вражень вiн починає усвiдомлювати, що насправдi його життя позбавлене глибинного смислу, що вiн просто-напросто борсається у життi, точнiше, життя грається ним. Усвiдомлення цього факту вiдбувається не вiдразу: В. Пiдмогильний проводить свого героя через ряд випробувань: через розчарування власними силами, через смерть близької людини Зоськи, через трагедiю Максима – всi цi точки на життєвому шляху Радченка врештi вiдкривають йому очi на власне безглузде iснування.
Герой знаходить спосiб реалiзувати себе у цьому свiтi, надати своєму життю смислу – вiн починає творити, стає письменником, щоб написати повiсть про людей, а, може, i про себе, розповiвши їм, що життя – це безмежна свобода, але цiлеспрямована i осмислена самою людиною.
Окрiм цiкавих фiлософських пластiв роману, якi iнколи глибоко прихованi i зрозумiлi або вузькому колу iнтелектуалiв, або ж тому хто добре попорпається у творi, “Мiсто” дасть поживу i багатьом iншим своїм читачам: хто цiкавиться психологiєю, любиться у спостереженнi людини – порадiє тонко виписанiй душi героя; кому до вподоби любовна проза, той також буде iз захопленням спостерiгати життєвi перипетiї Степана. I це не межа тем, iдей, мотивiв роману “Мiсто”. Так само як не був цей твiр межею творчого польоту В. Пiдмогильного, на жаль, жорстоко обiрваного свавiльною рукою сталiнської тиранiї.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)