Ці почуття лейтмотивом проходять через усю поему Шота Руставелі “Витязь у тигровій шкурі”. Для грузинського народу ця книга стала народною реліквією, основою для створення народних пісень, переказів. Це така ж пам’ятка грузинської літератури, як “Слово о полку Ігоревім” для українців чи “Божественна комедія” Данте для італійців.
Перед нами виникають картини придворного життя, що пов’язане, із біографіями героїв – Автанділа, який закоханий у доньку арабського царя Ростевана Таріела, що дістав прізвисько Витязь
Навіть враховуючи нинішні засоби пересування, важко уявити ці відстані-Аравія, Індія, Грузія, Персія.
Та виявляється, героям поеми вони до снаги, як і подвиги заради кохання і дружби. Саме дружба є одним із положень морально-етичного кодексу лицарства, створеного Руставелі: Та коли тобі помоги Я не зможу поянить, Хай ніколи супокою Не зазнаю і па мить.
Герої проходять у своїй боротьбі за кохання тяжкі випробування. Визволено
Ти ж бо знаєш, як завзято
Допоміг нам Автанділ,
І йому взаміну прагну помогти я,
Скільки сил, –
Йди спитай у нього – може,
Просить помочі для діл.
Він мій пал згасивши,
Гине сам у полум’ї горнил.
Та для Автанділа святою справою є утвердження Таріела як володаря царства, а вже потім – уладнання своїх особистих справ: Я одне бажання маю, – і тобі б я побажав, Щоб ти в Індії патроні над народом владував, Щоб сиділо поруч тебе сонце в сяйві цпот і слав, Щоб злочинців супротивних ти дощенту подолав. Лиш тоді, коли звершиться прагнення моє святе Я в Аравію поїду, стріну сонце золоте.
Але Таріел благородно відкидає це бажання Автанділа, і тільки після його одруження приймає його допомогу, що підтверджують і слова українського поета Микола Бажана: “не визнаючи переваг чи непереборних перетинок між расами й племенами, почуття братньої самовідданої дружби об’єднує своїх героїв”.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)