Цi почуття лейтмотивом проходять через усю поему Шота Руставелi “Витязь у тигровiй шкурi”. Для грузинського народу ця книга стала народною релiквiєю, основою для створення народних пiсень, переказiв. Це така ж пам’ятка грузинської лiтератури, як “Слово о полку Iгоревiм” для українцiв чи “Божественна комедiя” Данте для iталiйцiв.
Перед нами виникають картини придворного життя, що пов’язане iз бiографiями героїв – Автандiла, який закоханий у доньку арабсько го царя Ростевана Тарiела, що дiстав прiзвисько “Витязь у тигровiй
Навiть враховуючи нинiшнi засоби пересування, важко уявити цi вiдстанi – Аравiя, Iндiя, Грузiя, Персiя.
Та, виявляється, героям поеми вони до снаги, як i подвиги заради кохання i дружби. Саме дружба є одним iз положень морально-етично го кодексу лицарства, створеного Руставелi:
Та коли тобi помоги
Я не зможу появить,
Хай нiколи супокою
Не зазнаю i на мить.
Герої проходять у своїй боротьбi за кохання тяжкi випробування. Визволено iз
Ти ж бо знаєш, як завзято
Допомiг нам Автандiл,
I йому взамiну прагну помогти я,
Скiльки сил, –
Йди спитай у нього – може,
Просить помочi для дiл.
Вiн мiй пал згасивши,
Гине сам у полум’ї горнил.
Та для Автандiла святою справою є утвердження Тарiела як володаря царства, а вже потiм – уладнання своїх особистих справ:
Я одне бажання маю, – i тобi б я побажав,
Щоб ти в Iндiї на тронi над народом владував,
Щоб сидiло поруч тебе сонце в сяйвi цнот i слав,
Щоб злочинцiв супротивних ти дощенту подолав.
Лиш тодi, коли звершиться прагнення моє святе,
Я в Аравiю поїду, стрiну сонце золоте.
Але Тарiел благородно вiдкидає це бажання Автандiла, i тiльки пiсля його одруження приймає його допомогу, що пiдтверджують i слова українського поета Микола Бажана: “не визнаючи переваг чи неперебор них перетинок мiж расами й племенами, почуття братньої самовiдда ної дружби об’єднує своїх героїв”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)