Розміщено від Tvіr в Понедельник 24 мая
Образ Гренуя контрастує з образом Квазімодо з роману В. Гюго “Собор Паризької Богоматері”. Мабуть, кожен з нас, пізнаючи життя, нерідко замислювався про те, що людина, фізично довершена, навіть прекрасна, далеко не завжди має красиву та щиру душу. У народі здавна кажуть: “З лиця води не пити”, бо все ж таки найголовніше в людині її душевні якості.
Про це розповідає роман відомого французького письменника Віктора Гюго “Собор Паризької Богоматері”. Один із головних його героїв, дзвонар
Саме це треба перш за все цінувати в людях.
І Гренуй, і Цахес, і Чіполли становлять повну протилежність у духовному плані дзвонареві собору Паризької Богоматері. Не можна не помітити ще одну типологічну подібність, до якої підводять нас асоціації, що виникають під час аналізу роману П. Зюскінда – парфумер Бальдіні
Парфумер Бальдіні, усвідомлюючи великий талант Гренуя у парфумерній справі, побоюється його і теж вирішує позбутися, відмовившись від його послуг.
Тепер доречно звернутися і до назви роману – “Запахи. Історія одного вбивці”. За висловом відомого письменника У. Еко, назва художнього твору повинна дезорієнтувати читача, щоб він не міг віддати перевагу якійсь одній версії. “Ніщо так не радує автора, як нові прочитання, що виникають у читача, про які автор і не думав… Текст у кожного викликає власне сприйняття”.8 У назві твору, на думку філософів – постмодерністів, має жити відлуння інтертекстуаль-ності, і “культура, що сформувала текст, обов’язково нагадає про себе”.
На нашу думку, запах у романі виконує символічну роль, відбиваючи духовність людини. Гренуй народився серед базарного смороду – це свідчить про низькі моральні якості, темні думки, що були властивими його матері, дитиновбивці. Дівчата, яких убивав Гренуй, мали свіжий та приємний запах – свідчення того, що їм були притаманні чисті думки, високі духовні поривання. Саме цього був позбавлений герой роману.
У лавці парфумера Бальдіні панували приємні аромати, купуючи які, люди намагалися відчути себе кращими. Дію ароматів можна порівняти з впливом культурних цінностей на людину.
Патрік Зюскінд намагається підвести своїх читачів до висновку, що в будь-які часи повагу викликає тільки та людина, яка розуміє, заради чого вона живе, знає, в чому сенс людського буття. І Ернст Гофман, і Адальберт Шаміссо, і То-мас Манн, і Всеволод Гаршин, і Альберт Камю, і Віктор Гюго, і багато інших письменників наголошують на високому сенсі людського буття, стверджують, що людина мусить бути гідною своєї щасливої долі, постійно збагачуватися духовно. Тільки духовне збагачення робить людину людиною, а не знеособленою істотою.
Отже, визначені типологічні подібності, що існують між художніми творами митців, які жили в різні часи і належали до різних культур, свідчать про важливість проблем, що їх порушує автор роману “Запахи”: роль і місце літератури у розвитку суспільства, призначення митця, сенс людського буття, проблема знедуховлення людства.
Визначення жанрової специфіки роману. Для цього доречно пригадати, які риси притаманні для історичного, пригодницького, детективного роману. У процесі спільного дослідження учитель і учні наблизяться до усвідомлення того, що твір Зюскінда не можна назвати ані історичним, ані суто пригодницьким, ані суто детективним.
Отже, роман, що ми аналізували, хоч і має деякі риси пригодницького, проте більше тяжіє до жанру пародії, а пародійність є однією з особливостей літератури постмодернізму. Сучасне суспільство неоднорідне у своїх духовних, інтелектуальних потребах, тому попит на паралітературні твори є досить високим. Це свідчить про те, що людство, незважаючи на стрімкий технічний прогрес, стає байдужим до високого мистецтва та поступово втрачає морально-етичні ідеали.
На цьому наголошують теоретики постмодернізму, про це говорить у підтексті свого роману і Патрік Зюскінд. Тому, образ Гренуя можна вважати пародіюванням на виробника масової літератури або на її знеособленого споживача.
Вище зазначені типологічні подібності не є випадковими, і про це свідчать відомості з біографії Патріка Зюскінда. Свого часу він зіткнувся з працівниками німецького та французького телебачення, які брали для постановки здебільшого примітивні твори паралітератури, відкидаючи все те, що спонукало до роздумів про життя, про моральні проблеми (сценарії Патріка Зюскінда неодноразово відхилялися редакторами телестудії).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)