Мати чи королева? Для всіх героїв трагедії “влада” є одним з ключових понять. Долі жінок – героїнь твору – також пов’язані з різними атрибутами, ознаками, загрозами влади. Багато хто з літературознавців сприймає матір Гамлета як жертву обставин. Однак Гертруда – королева – вчора і сьогодні.
Втративши чоловіка, вона зберегла трон. Але якою ціною? Дехто стверджує, що “вона так сліпо віддалася жазі щастя, що не розпізнала істинного характеру того, у чиї руки віддала свою долю.
Чи є підстави погодитися з такою думкою?
Визначаючи
Гертруда не втрачає розуму, вона кожної миті готі &;#8216; до рішучих дій. Однак, коли божевільна Офелія зая зустрітися з королевою,
Тому, дівчина божевільна (як Гамлет) і її слова не контролі ються свідомістю? Можливо. Перед розмовою Гертруда вперше промовить кілька слів про сеі оголюючи таємниці душі перед читачами. її слова в дурній підозрі так горить вина, що себе ж зраджує щ мить вона” підтверджують: вона все розуч Офелія своїми піснями тривожить Гертруду, звертаз чись до того таємничого, про що королева хотіла б заб ти.
Важко шукати логіку в словах божевільної дівчин проте не можна погодитися з думкою деяких дослідний що в сплутаних словах її пісень відтворена лише трап’; на доля Офелії, яка збожеволіла. Вона співає про смерть: “З обличчям невкритим йо: несли, ой лишечко, лишенько, лихо… сліз багато надни пролили”. Потім про кохання: “Коханий мій Робін – ним щастя все”. І знову про смерть, яка підсилює годне сеність кохання, його напругу та небезпеку. І якщо Оф; лія віддала коханню всю себе до кінця, то Гертруда, к бажаючи поступитися місцем на троні, зрадила одном коханню заради іншого.
Тривалий час літературознавці стверджували, що Офелія – слабка жертва підступного світу. Г. Брандес вважав, що Офелія була малодушною і зрадил Гамлета: “Вона – тихе, покірливе творіння без сили опору; и душа, котра любить, але любить без пристрасті, що надає жін. самостійності дії”, О. Анікст зазначав, що Офелія демоне рувала “відсутність волі і самостійності”. На думку Д, С. Наливайка, образ Офелії – “один з найпоетичніших у Шекспіра.
Але таким він не є з самого початку.. Спершу Офелія здається невиразною, позбавленою індивідуальності, вона слухняна маріонетка в руках свого батька-інтригана, в ній якась штучність, що дещо нагадує механічних дівчат-ляльок Гофмана. Високою поетичністю цей образ наповнюється в сценах божевілля”. Важко погодитися з цими твердженнями.
Героїня виросла без матері, але вона вміє постояти за себе. Офелія завуальовано, але (чи саме тому) твердо протистоїть умовлянням Лаерта розірвати стосунки з Іамлетом. Однак підкоряється волі батька тому що не є героїнею романтичного твору і діє відповідно до законів іншої епохи.
Погодившись на зустріч при свідках (іншого не могло бути), Офелія насамперед хоче розібратися, що сталося з коханим: чи він, втративши кохання, відмовився від неї, чи справді збожеволів. У розмові з принцом героїня звертається до неба: “О, допоможи йому, милосердне небо!.. О сили небесні, наверніть його на розум!”. Його жорстокі, різкі слова Офелія не може зрозуміти, таким Гамлета вона не знала. Грубі слова принца стали для дівчина мала підтвердити права свого дорослого сина на трон.
Після смерті короля за політичними вимогами часу мало пролунати гасло, яке утверджувало непорушність влади: “Король вмер! Вітаємо короля!” Клавдій не міг посісти трон, не порушуючи закон, стверджують науковці.
Як королева Гертруда матір принца, ставиться до того, що відбулося після смерті короля Гамлета? Відкрито героїня жодного разу не торкнеться у розмовах цих подій. Клавдій постійно підкреслює, що Гертруда – королева, пояснюючи причини швидкого шлюбу, називає її “держави спадкоємицею-вдовою”, але це тільки слова, за законом ні у Гертруди, ні у нього нема прав на данський престол.
Заради чого Гертруда переступає через права свого повнолітнього сина? Чи розуміє вона, що порушує закон? Любов – це випробування, яке не кожна людина може витримати. А може, все ж таки не тільки кохання, а і бажання влади поєднує її з Клавдієм, оскільки після коронації сина вона була б королевою тільки номінально?
Не будемо стверджувати, що Гертруда знала чи брала участь у підготовці убивства свого чоловіка, проте не можемо не згадати, що вона багато втрачала через коронацію Гамлета.
Звернімо увагу на те, як реагує королева на поведінку і слова Гамлета підчас зустрічі, влаштованої Полонієм.
Га мл ет Так в чому справа, мати?
Королева. Образив батька ти так тяжко, Гамлет.
Га м л є т. Образили ви батька так тяжко, мати.
Королева, Не відмовляй безглуздим язиком.
Га м л є т. Так не питайте грішним язиком.
К о р о л є в а. Що, Гамлет все це значить?
Гам л ет. В чому річ?
Королева. Чити забув, хто я?
Га м л ет. О ні, клянусь! Ви – королева, дядькові дружина;
І – нащо сталось так? – мені ви матір. Королева. Тоді хай інші з вами поговорять!
У цьому епізоді Гертруда більше королева, ніж мати. Тільки в кінці діалогу, коли заспокоїть себе тим, що Гамлет божевільний, героїня звернеться до нього як мати (“О любий сину”). Гамлет у присутності матері не говорить про владу або про трон, він згадує про батька. Проте в думках королеви нема короля Гамлета, її колишнього чоловіка, батька її сина. Клавдій зайняв місце свого брата не тільки на троні, а йу серці королеви. І навіть сумніви, що посіяв Гамлет у душі королеви, зникли після того, як вона заспокоїла себе думкою про його божевілля.
Доводи сина не змусили її відмовитися від того, що вона отримала. І в тому Гертруда і Клавдій схожі. Королева пообіцяла сину не розповідати королю про їхню розмову, проте погодилася на його від’їзд – так спокійніше. Для кого?
У сцені розмови короля з Лаертом Гертруда демонструє готовність прикрити Клавдія, захистити його, звинувативши в усіх бідах Гамлета. Проте не тільки кохання до Клавдія стало між сином і матір’ю. Бажання влади єднає сильніше за кохання.
Гертруда зовсім не нагадує нерішучу, розчавлену коханням жінку, коли Клавдій у ситуації небезпеки втрачає рівновагу і готовий запанікувати. Вона жорстко поводиться з прихильниками’Лаерта. Слова, з якими вона звертається до них, стильове оформлення фрази і особливо інтонація, що допомагає розставити акценти, доводять: королева не є слабкою і немічною духом. “На хибному сліду вищать, зраділи!
Читач спостерігає за двома історіями божевілля: перша – імітування втрати розуму, до якого вдається Гам-лет, друга – справжнє божевілля Офелії, яке символізує втечу від жорстокості та безнадійності, що після втрати коханого руйнують життя героїні. Гамлет – гравець. Його божевілля – своєрідний прояв високого акторства. Він і режисер, і виконавець написаної ним ролі.
Офелія у своєму бутті все сприймає як правду, з якою не можна боротися. Вбивство Гамлетом батька є для неї останнім підтвердженням божевілля принца. Проте розум дівчини не усвідомлює, як жити без коханого. Життя без любові, без сподівань повернути Гамлета у світ реальності не має для героїні цінності.
Усе, що відбулося, змушує Офелію залишити цей неправильний, жорстокий світ. Смерть героїні – нещасний випадок і водночас її внутрішнє бажання. Гробокоп скаже про сумні події: “Вона ж власною волею шукала свого спасіння!”.
Смерть нібито врятувала Офелію від подальшого руйнівного впливу жорстокого буття.
Згадаймо, книга сонетів Данте, Присвячених Беатріче, мала назву “Нове життя”. Видатний італієць розглядав кохання як основу нового життя. Однак у часи утвердження нової моралі втратити життя можуть і ті, які нехтують мораллю, і ті, які, приймаючи нові основи буття, нібито кидають виклик суспільству.
Своїм життям і смертю Офелія, сама того не усвідомлюючи, утверджує безцінність людських почуттів і верховенство їх у визначенні життєвих пріоритетів, що є характерною ознакою доби Відродження.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)