Основну ідею роману “Розгром” А. Фадєєв визначив так: “У громадянській війні відбувається відбір людського матеріалу… Все нездатне боротися відсівається… Відбувається переробка людей”.
Наскільки б суперечливої не була оцінка подій громадянської війни з позицій сьогоднішнього дня, безсумнівною заслугою Фадєєва є те, що він показав громадянську війну зсередини. Автор висуває на перший план не воєнні дії, а людини
Фадєєв не випадково вибирає для опису у романі час, коли загін уже розгромлений. Він хоче показати не тільки
Центральне місце у романі займають образи командира загону Левинсона, Морозки й Мечика. Всі вони зв’язані однаковими умовами життя, і це допомагає читачеві судити про характери цих героїв
Іван Морозов, або Морозка, як його називають, не шукав у житті нових доріг. Це природний у своїх учинках, балакучий і разбитной хлопець двадцяти семи років, шахтар у другому поколінні. По життю він ішов старими, давно вивіреними тропами. Порятунок Мечика стало як би поштовхом до перероблення Морозки.
Ми
Морозку сильно зачіпає, що Варячи закохується в Мечика. “В ентого, маминова, чи що?” – спраши – вает він у неї й презирливо називає Мечика “жовторотим”. У ньому біль і злість. І от він краде дині. І дуже боїться, що його виженуть за цю провину з армії. Для нього це неможливо, він уже зжився із цими людьми. Так йому й нікуди йти.
На “суді” він щиро говорить: “Так хіба б я… зробив таке… коли б подумав… так хіба ж я, братики! Так я кров віддам по жилці за кожного, а то що б ганьба або як!”
Морозка потерпів крах в особистих відносинах. Адже ближче Вари в нього нікого ні, а з особистими проблемами йому доводиться справлятися самому. Він самотній і шукає порятунку в загоні.
Він по-справжньому відданий своїм товаришам по загоні. Морозка поважає Левинсона, Бакланова, Дубова, намагається навіть наслідувати ім. Вони ж бачили в Морозке не тільки гарного бійця, але й чуйної людини, завжди підтримували його. Морозке можна довіряти – адже саме його відправляють в останню розвідку. І цей герой ціною свого життя попереджає людей про небезпеку.
Навіть в останні мінути життя він думає не про себе, а про інших. За_відданість справі й відвагу, за доброту – адже Морозка не мстив Мечику за загублену дружину – автор любить свого героя й передає цю любов читачеві
Як і Морозку, командира загону Левинсона Фадєєв показує живою людиною із властивими йому коливаннями, почуттями. Автор не ідеалізує цього героя. Зовні він непримітний, схожий на гнома своїм маленьким ростом і рудою борідкою. Він завжди насторожі: боявся, що його загін буде захоплений врасплох, і починав готуватися до опору, але так, щоб про це ніхто не знав.
Він пильний і проникливий. Всі партизани вважали його “правильним”.
Але сам Левинсон бачив свої слабості, як і слабості інших людей. Коли загін попадає в скрутний стан, Левинсон намагається бути прикладом для інших. Коли ж це не спрацьовує, він починає застосовувати силу влади, примуса (згадаємо, як він під дулом пістолета заганяє бійця в ріку).
Бути часом жорстоким його змушує почуття боргу, що для Левинсона вище всього. Він збирає в собі всі сили, і загін під його керівництвом проривається вперед… Але після прориву в Левинсона вже немає більше сил. Коли фізична утома майже перемагає, йому на допомогу приходить Бакланів.
Цей юний наївний “хлопчик” зміг повести загін уперед. Левинсон слабшав, але це говорить про те, що на перший план у його поводженні виходить не командир, а людина. Фадєєв бачить недоліки свого героя й уважає, що йому не вистачає життєвої сили, сміливості, волі.
У Левинсоне нас залучає те, що всі його думки й учинки виражають інтереси загону, людей. Його особисті переживання відходять на другий план
Образам Морозки, Метелиці й інших членів загону протипоставлений образ Мечика. Це юнак дев’ятнадцяти років, що добровільно прийшов у загін, щоб потішити своє самолюбство, марнославство. Тому він рветься в саме гаряче місце, щоб якнайшвидше виявити себе. Цій людині не вдається зблизитися з іншими членами загону, тому що найбільше він любить себе. Він завжди думав тільки про себе, тому був сторонньою людиною в загоні.
У Мечика з’являється думка про дезертирство, хоча адже він сам прийшов у загін. Саме це й говорить про щирі наміри Мечика. Він не служив справі, а просто хотів покрасоваться своєю доблестю
Тому ми можемо сказати, що загін – це єдине ціле, а Мечик коштує окремо від інших. І коли він зрештою дезертирує, читач не дивується цьому. А про що Мечик думає, коли дезертирує? “…Як міг я це зробити, – я, такий гарний і чесний і нікому не бажав зла…” І адже саме Мечик – причина смерті Морозки. Мені здається, найкраще характеризують цього героя добутку слова Левинсона, що назвало Мечика “нікчемним пустоцвітом”, слабким, ледачим і безвладним. І хоча колективний герой роману А. Фадєєва “Розгром” – це військовий загін, що діє на Далекому Сході, він не з’являється перед нами як щось єдине. Занадто різні люди входять у нього.
Кожна людина – особистість, у якого своїх соціальних корінь, мрії й настрої. Це підтверджують настільки, що розрізняються між собою образи, Морозки, Левинсона й Мечика.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)