На відміну від греків, римляни в ранній період існування своєї держави, коли Рим був ще невеликим полісом, не створили оригінальних культурних пам’яток. Головною причиною цього були постійні війни, які вів Рим, розширюючи свій вплив на Апеннінському півострові.
Перша хвиля грецького впливу на римську культуру припала на VI – IV століття до н. е., що привело до поєднання грецьких та римських релігійних вірувань – римські боги стали людиноподібними і знайшли своїх відповідників у грецькому пантеоні. Визначальну роль у цьому процесі
Епоха швидких та радикальних історичних змін настала для Риму в III – II століття до н. е., коли він із невеликого полісу перетворився на могутню державу. Завоювавши грецькі поселення на півдні Італії (272 р. до н. е.), а згодом і саму Грецію (146 р. до н. е.), римляни остаточно потрапили під вплив значно розвиненішої грецької культури.
Після їх прибуття місто стало забудовуватися в грецькому стилі, в ньому повсюдно відкривалися театри і школи за грецьким взірцем, а знати грецьку мову стало престижно навіть для аристократів.
На цей період припадає і виникнення римської літератури – першим художнім твором на латинській мові став переклад Гомерової “Одіссеї”, здійснений у 240 р. до н. е. Подальший розвиток римської літератури був відзначений наслідуваннями і прямими запозиченнями з давньогрецької літератури. Найважливішим досягненням цього періоду вважають засвоєння розвиненої системи жанрів, які грецька література виробляла понад п’ятисот років.
Золота доба Августа
І століття до н. е. стало для римської держави, яка, здавалося, сягнула піку своєї могутності, часом кривавих громадянських воєн. Після десятиліть боротьби за владу, масових вбивств, конфіскацій майна та занепаду економіки країна була на межі повної руйнації.
У цей складний час на чолі римської держави став молодий і талановитий політик Гай Юлій Цезар Октавіа́н. Йому вдалося замирити країну та поступово вивести її з кризи. У 27 році до н. е. за встановлення “римського миру” Октавіан прийняв почесний титул Август (латинською мовою слово augustus означає звеличений богами), і з тих пір його правління римські історики стали називати “золотою добою Августа”.
“Золота доба Августа” була надзвичайно плідним періодом як для римської держави, так і для римської культури. Мир, спокій та зростання добробуту населення були очевидними. Завдяки зваженим рішенням та енергійним зусиллям молодого правителя швидко відновилися зруйновані війнами сільське господарство і торгівля.
Це поклало початок економічного розквіту, якого Рим не досягав ні до, ні після правління Августа.
Тривалий мир, економічна стабільність створили можливості і для культурного відродження. Але нове мистецтво “золотої доби Августа” суттєво відрізнялося від римського мистецтва всіх попередніх епох – йому були притаманні невідомі раніше монументальність та піднесеність як в архітектурі, скульптурі, так і в літературі.
Грецька класика стала для римських митців естетичним ідеалом – гармонія і простота панували в усіх видах мистецтва. Найочевидніше свідчила на користь нового мистецького ідеалу повністю перебудована в класичному стилі столиця Римської держави. Сам Август пізніше казав, що отримав Рим глиняним, а залишає мармуровим.
Найважливішим видом мистецтва для нового правителя, без сумніву, була література. Досягнувши значних успіхів у всіх починаннях, Август бачив головною метою свого правління відновлення давньоримських чеснот – благочестя, високої моральності та доблесті, втрачених, на його думку, в попередню епоху. Ця частина його програми була не надто популярною і вимагала пропагандистської підтримки. Август щиро вважав, що найважливішим елементом пропаганди мають стати літературні твори – адже вони звертаються не лише до розуму, а й до серця людини.
Саме тому сприяння талановитим поетам стало складовою його політики. Так уперше за всю історію Риму література набула суспільного значення.
Роль організатора літературної підтримки широких задумів Августа взяв на себе його давній друг Гай Цільній Мецена́т – високоосвічений та багатий аристократ, який і сам писав вірші. Він створив літературний гурток, члени якого підтримували нове правління й готові були оспівати його досягнення. Зі свого боку керівник гуртка надавав їм значну матеріальну допомогу (від його імені пізніше утворилося слово меценат – покровитель мистецтва), і вони без страху за хліб насущний могли повністю присвятити себе літературі.
Прихильне ставлення влади до літературної творчості та підтримка нею талановитих письменників дозволили римській літературі в найкоротші терміни сягнути свого найвищого злету, який не був перевершений у жоден наступний період її існування. Найвидатніші поети цієї епохи – Вергілій, Гора́цій та Овідій – стали класиками античної літератури, а їхні твори перетворилися на джерело натхнення та взірець для наслідування, замінивши в цій ролі твори давньогрецької літератури.
Головним родом римської літератури стає епос – велика і монументальна форма. Навіть ліричні поети (такі як Горацій та Овідій) не писали окремих віршів, а укладали їх у великі збірки, об’єднані однією темою.
Найбільшою заслугою Вергілія та Горація стало впорядкування літературної латинської мови. Вони реформували поетичні розміри, зробивши вірші чіткими й енергійними, і замінили складні синтаксичні конструкції, притаманні попередньому стилю, на короткі, ніби карбовані, фрази, якими згодом почала славитися вся римська поезія, – кожен рядок часто сприймається як афоризм.
Створена двома геніями римської літератури досконала система художніх засобів надовго пережила своїх творців, залишаючись незмінною до кінця античності, а теоретичні положення Вергілія та Горація про літературну мову були актуальними ще у XVIII столітті.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)