Даніель Дефо, автор “Робінзона Крузо” і Джонатан Свіфт, автор “Мандрів Гулівера”, жили і писали в один час. Обидва були найбільшими діячами літератури англійського Просвітництва і родоначальниками англійського реалістичного роману. Англійські просвітителі виступили як глашатаї поднимавшейся буржуазної демократії, яка в ту пору висловлювала прагнення всього англійського народу знищити пережитки феодальної системи і добитися справедливих порядків. Англійські просвітителі ратували перш за все за свободу особистості і підприємницької
Не випадково в цей період героєм англійського роману стає рядовий людина, Незалежний, енергійний, сміливий, наділений практичною кмітливістю і великим життєвим досвідом. Купець, Моряк або воїн, він поневірявся по всьому світу, багато зазнав і багато бачив. Від імені такого героя і ведеться неквапливий розповідь про пережиті ним пригоди. І не випадково саме в Англії, морської колоніальної державі, виробляється жанр морського роману, до створення якого були причетні ті ж Дефо і Свіфт.
Незважаючи на спільність історичної долі “Робінзона Крузо” і “Мандрів Гуллівера”, ідейні та
Син заможного лондонського торговця, всупереч бажанням батьків він став купцем, а не пастором. Торгував чим доведеться: панчохами, капелюхами, винами, сукнами, покрівельної черепицею. Постійно ризикуючи і ставлячи під загрозу своє благополуччя, він кілька разів розорявся, доходячи майже до злиднів, рятувався втечею від боргової в’язниці і поліції, але завдяки винятковій наполегливості знову вибирався на поверхню. У старості Дефо присвятив самому собі двовірш, яке характеризує його як типового “джентльмена удачі”:
Доль таких мінливих ніхто не зазнав,
Тринадцять разів я був багатий і знову бідним став, Разом з тим він займався політичною діяльністю, захищаючи в своїх статтях і памфлетах буржуазно-парламентський устрій від натиску дворянської і церковної реакції. За памфлет проти релігійного фанатизму його ув’язнили і три дні поспіль-29, 30, 31 липня 1703 – виставляли до ганебного стовпа на різних площах Лондона. Написане у в’язниці вірш “Гімн ганебному стовпу” створило йому ореол мученика.
Приниження перетворилося на тріумф. Продовжуючи і надалі захищати віротерпимість, Дефо виступав залежно від обставин на стороні вігів, то на стороні торі, бо ніякої істотної різниці між обома правлячими партіями в ті роки вже не спостерігалося. “Я бачив виворіт всіх партій, виворіт їх претензій і їх щирості”, – зізнався згодом Дефо. Писав він багато і на будь-які теми.
Поряд з виданням “Огляду” (1704-1713), першої в Англії політичної газети, яку він сам же і заповнював від першого до останнього рядка, Дефо випускав твори з історії, педагогіці, статистиці, економіці, філософії, богослов’я, географії, медицині і т. д. Серед безлічі публікацій варто виділити “неупереджену історію життя і діянь Петра Олексійовича, нинішнього царя Московії”, книгу, сповнену співчуття до правління Петра I, яка відображатиме зацікавленість англійців у розвитку торгівлі з Росією.
На схилі років, з 1719 по 1725 рік, Дефо випустив один за іншим сім великих романів. Оптимістичне світовідчуття, віра в безмежні можливості людини – відмітна особливість його художніх творів. Герої Дефо діловиті й наполегливі, в хвилину небезпеки не втрачають самовладання, винахідливість виручає в будь-якій біді.
Оповідає про себе сам герой – Купець Робінзон, Авантюристка Молль Флендерс, пірат Сінгльтон, вуличний злодюжка “полковник” Джек, куртизанка Роксана. Імітація достовірності настільки переконлива, що сучасники брали романи Дефо за справжні мемуари бувалих людей. Перший і єдиний з цих романів приніс йому світову популярність. Ось повне заголовок: “Життя і надзвичайні разючі пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, який прожив двадцять вісім років у повній самоті на пустельному острові біля берегів Америки, біля гирла великої річки Оріноко, куди він був викинутий корабельною аварією, під час якого загинув увесь екіпаж, виключаючи його одного, з викладом його несподіваного звільнення піратами. Написано їм самим “(1719).
Приголомшливий, майже небувалий успіх (публіка осаджувала книжкові магазини) спонукав Дефо в тому ж 1719 році написати продовження: “Подальші пригоди Робінзона Крузо, складові другу і останню частину його життя і охоплюють виклад його подорожей по трьом частинам світу, написані ним самим”. У другому томі Дефо змусив свого героя об’їхати мало не весь світ: відвідати вдруге вже колонізовані острів, побувати на Мадагаскарі, в Індії, Китаї, зробити важкий і небезпечний перехід через весь Сибір – з Пекіна в Архангельськ – і повернутися нарешті на батьківщину семідесятідвухлетнім старцем. Особливо цікаві розділи, де описуються пригоди Робінзона в Сибіру, його життя в Тобольську і спілкування з політичними засланцями.
Географічні знання Дефо, почерпнуті з карт і записок мандрівників, – на рівні того часу.
Що стосується третього тому – “Серйозні думки, передумане Робінзоном Крузо протягом його життя” (1720), – то він обдурив очікування читачів, бо опинився наспіх складеним збіркою міркувань на релігійні, моральні та комерційні теми. Енергійний і діяльний герой, перетворившись на нудного резонера, втратив всю свою привабливість. Найбільш популярним залишився назавжди перший том “Робінзона”. Був популярним в Росії і “Швейцарський Робінзон” (1812) швейцарського професора Йоганна Вісса (1781 -1830), який писав німецькою мовою. Якщо у Кампе Робінзон, опинившись на острові без будь-яких інструментів і припасів, дійсно повинен був почати все “з початку”, то у Вісса на безлюдний острів потрапляє ціла сім’я-батько і чотири сини з різними характерами і нахилами. “Швейцарський Робінзон”, як і “Робінзон Молодший”, страждає велич дидактизмом, але написаний краще і жвавіше.
У кінці XIX століття Жюль Берн склав продовження “Швейцарського Робінзона” – роман “Друга батьківщина”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)