У романі Лермонтова “Герой нашого часу” відражен конфлікт людини нового морального рівня із представниками епохи, що йде. Роман складається з декількох частин, розташованих не в хронологічному порядку. Така будова служить особливим художнім завданням: зокрема, сначала ми бачимо Печорина очами Максима Максимича, і тільки потім – “зсередини”, по щоденникових записах. Штабс-капітан Максим Максимич є сквозним, другорядним персонажем.
Він з’являється у всіх частинах роману, крім повісті “Тамань”. Однак тільки в першій
Саме від нього оповідач, заїжджий офіцер, довідається Опечорине. Лермонтов ставить складну художню задучу – створити багатогранний, суперечливий образ Печорина. Один зі способів – розповісти про героя вустами іншого діючої особи.
Через Максима Максимича Лермонтов створює один із самих яскравих образів російського офіцера, що воював і багато років жившего на Кавказі.
Максим Максимич не є одномірним, покладительним персонажем, має чесноти й отрицательние риси (він теж був причетний до загибелі Бели і її батька). Повість “Максим Максимич” хронологічно завершает
Штабс-капітан щиро прив’язан до Печорину, але духовно глибоко йому далекий: їх розділяє не тольдо різниця соціального стану й вік, вони люди принципово різних типів свідомості й діти різних епох Тому Максим Максимич не міг бути оповіданнячиком протягом усього роману: він не міг зрозуміти, усвідомити Печорина.
Його роль у романі – оттенить незвичайність головного героя в порівнянні зі звичайною людиною того часу
(2 votes, average: 5.00 out of 5)