Це питання постійно виникає при прочитанні трагедії, але не має відповіді в її сюжеті, у якому відносини героїв не будуються як любовні. Вони позначаються іншими мотивами: батьківською забороною Офелии приймати серцеві виливи Гамлета і її покорою батьківській волі; любовним розпачем Гамлета, підказаним його роллю божевільного; справжнім божевіллям Офелии, крізь яке словами пісень прориваються спогади про те, що було, або про те, що не було між ними
Якщо любов Офелии й Гамлета існує, то лише прекрасна й невтілена можливість, намічена до
Офелии не дано зрозуміти, що Гамлет – людин філософської думки, що в стражданнях думки, правдивої, вимогливої, безкомпромісної, – жереб Гамлета, що гамлетівське “я обвинувачую” передає нестерпність його положення в конкретному
Відчужений від сім’ї, від любові, Гамлет зневіряється й у дружбу, відданий Розенкранцем і Гильденстерном. Їх він відправляє на смерть, що була приготовлена йому при них, нехай мимовільному, сприянні. Увесь час сЪебе, що стратить, за бездіяльність, Гамлет устигає чимало зробити втрагедии.
Говорять навіть про два Гамлетах: Гамлет дії й Гамлетові монологів, досить між собою різних. Коливний і що міркує – другий; над першим же ще зберігає влада інерція загальноприйнятого, інерція самого життя. І навіть інерція власного характеру, як ми можемо судити, по своїй природі аж ніяк не слабкого, рішучого у всьому, поки справа не стосується головного рішення – мстити. Гамлет – людина, що освітилася в гуманізмі, якому заради з’ясування істини доводиться зробити крок назад, до середньовічних понять про “совість” і “країні, звідки ніхто не вертався”.
“Совість”, як і гуманізм, стала сучасним для нас словом, змінивши, розширивши свій споконвічний зміст. Нам уже дуже важко уявити собі, як те ж слово сприймалося шекспірівською аудиторією, позначаючи для неї насамперед страх перед загробним покаранням за свої земні вчинки, той самий страх, від якого нова свідомість прагнула звільнитися. До людей народу тягне душу Гамлета, до Гамлета – їхньої душі, “до нього упереджена буйна юрба”, але це їхнє взаємне тяжіння не приводить до їх з’єднанню
Трагедія Гамлета – це й трагедія народу. Замислюючись про сенс людського існування, Гамлет вимовляє самий хвилюючих і глибокий зі своїх монологів, перші слова якого давно вже стали крилатим вираженням: “Бути або не бути, от у чому питання”1. Цей монолог містить цілий клубок питань. Отут загадка “безвісного краю, звідки немає повернення земним блукачам”, і багато чого іншого. Але головне – вибір поводження в житті.
Бути може, “скоряться пращам і стрілам лютої долі?” – запитує себе Гамлет. “Иль, ополчаючись на море смут, убити їхнім протиборством?”. От вихід, справді, героїчний. Не для того ж створена людина “з думкою настільки великої, що дивиться й уперед і назад”, щоб “богоподібний розум… праздно пліснявів”!
Гамлета частіше тягне до філософських роздумів, але вуж якщо доля вручила йому титанічну місію відновити моральне здоров’я роду людського, назавжди позбавити людей від підлості й негідництва, Гамлет від цієї місії не відмовляється. Після цього не слабохарактерністю Гамлета пояснювати треба його метання, коливання, розумові й емоційні тупики, а історичними умовами, коли народні бунти кінчалися поразкою. Злитися з народом – ні в його боротьбі, ні в його тимчасовій покірності – Гамлет не міг. Гамлет несе в собі промінь великої надії – гарячий інтерес до майбутнього людства.
Останнє його бажання – зберегти своє “поранене ім’я” у пам’яті потомства, і, коли Гораціо має намір допити залишок отрути з кубка, щоб умерти слідом за другом, Гамлет молить його не робити це. Відтепер борг Гораціо – розповісти людям про те, що відбулося з Гамлетом і чому він так страждав
(1 votes, average: 5.00 out of 5)