(нар. 1926)
БЮТОР, Мітель Марі Франсуа (Butor, Michel Marie Francois – нар. 14.09.1926, Монсен-Барьоль поблизу Лілля) – французький письменник.
Бютор – один із провідних представників “нового роману”. Перу Бютора також належать кілька книг, присвячених снам, низка поетичних збірок, грунтовні мистецтвознавчі та культурологічні праці.
Майбутній письменник народився у передмісті Лілля, а його дитинство минуло в Парижі. Середню освіту Бютор здобув у колежі Святого Франциска Сальського і ліцеї Людовіка Великого. У 1945 р. він вступив у Сорбонну,
Відтак Бютор присвятив себе педагогічній діяльності і, як викладач французької мови та літератури, протягом досить тривалого часу працював за межами Франції: у Єгипті (1950-1951), в університетах Манчестера (1951-1953), Салонік (1954- 1955) та Женеви (1956-1957). У 1958 р. Бютор став редактором-консультантом у провідному французькому видавництві “Gallimard”, а в 1975 р. його було призначено “екстраординарним професором” Женевського університету.
Літературне
Загалом, майже всі книги Бютора свідчать про його прагнення до максимального розширення простору бачення і обживання світу. Як і А. Роб-Гріє, Н. Саррот, К. Сімон та інші представники “нового роману”, Бютор заперечує традиційні концепти сюжетності та характеротворення. Відмовившись від безпосереднього зображення дійсності, письменник намагається дослідити, як саме людина сприймає цю дійсність.
Зокрема, головний герой роману Бютора “Гайнування часу” (“L’Emploi du temps”, 1956), молодий француз Жак Ревель, щойно приїхавши в англійське місто Блестон, куди його запросили працювати, блукає вулицями, намагаючись вловити певний сенс у їхньому розташуванні. Але, зрештою, втративши орієнтацію у незнайомому місті молодик, по суті, стає його бранцем.
Найвідоміший роман Бютора – “Зміна” (“La Modification”, 1957) – це розповідь всередині розповіді, яка ведеться від другої особи. Оповідач розмовляє із самим собою, ідучи поїздом з Парижа у Рим, де живе його коханка. Розмірковуючи про свої стосунки з жінками, герой, зрештою, вирішує не розлучатися з дружиною і залишити все без змін.
Крім того, у його свідомості виникає задум книги, втіленням якого, власне, і є “Зміна”.
Серед творів Бютора є й такі тексти, які практично неможливо проаналізувати з погляду традиційної жанрової класифікації (як, наприклад, книги “Рушійна сила” (“Mobile”, 1962) або “6 810 000 літрів води за секунду. Стереофонічний етюд”(“6,810,000 Litres D’eau par Seconde. Etude Stereophonique”, 1965 – англійською назву цієї книги переклали одним словом: “Ніагара”).
Поєднуючи внутрішній монолог, спогади, психологічні шкіци, елементи есеїстики, Бютор створює мозаїчні тексти-панорами, які сприймаються як віддзеркалення численних “міфологем” сучасної цивілізації. Приміром, його книга “Ступені спорідненості”(“Degres”, 1960) за формою начебто є спробою розповісти про історію відкриття Америки на шкільному уроці географії. Але для того, щоб зробити це, автор постійно апелює до всієї суми знань, набутих людством.
Перу Бютора належить низка відомих теоретичних та критичних публікацій (значна їх частина об’єднана у 5-томну збірку “Інвентар” (“Repertoire, 1960-82”), яка побачила світ у 1982 році. У своїх есе Бютор досліджує інтертекстуальні зв’язки між літературним дискурсом та іншими мистецькими системами, як-от музика та живопис. Зокрема, історичний та біографічний фактори, на його думку, не можуть бути визначальними в художній структурі роману.
У присвяченому творчості Монтеня дослідженні “Проби з “Пробами” (“Essais sur “Les Essais”, 1968) Бютор проводить паралелі між літературою і візуальними мистецтвами, наголошуючи на тому, що архітектура Монтеневих есе споріднена з композицією маньєристського чи барокового живопису, і це підкреслює їх гротескну гетерогенність.
Крім усього іншого, у 60-70-х pp. Бютор регулярно публікував так звані “Ілюстрації” (“Illustrations”), які, по суті, були фрагментами його особистого щоденника (загалом побачили світ чотири томи “Ілюстрацій” – у 1964, 1969, 1973, 1976 рр.).
Г. Безкоровайний
(2 votes, average: 3.50 out of 5)