Народилася Василина Божук 3 січня 1907 року у мальовничому селі Великий Бичків. Про зміну свого імені говорила: “Я не Миколая, а Василина. Назвалась так тому, що є у нас дві Василини Божуківни, обидві дочки селян, братів Божуків…
Тому по батькові Миколі прибрала я собі його ім’я”.
Початкову освіту Миколая Божук здобувала в рідному селі, її літературний побратим Юрій Станинець згадує: “Коли одного разу на толочці вчула від сестринниці Василини Божук вірш і дізналася, що є школа, де вчать таких віршів, вона після закінчення народної
Будучи студенткою, друкувала вірші у журналах “Пчілка”, “Наш рідний край” у коломийській “Жіночій долі” та львівській “Новій хаті”. На формування світогляду Миколаї Божук великий вплив мали твори Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки. Багато видань вона отримувала від В. Гренджі-Донського.
Юрій Станинець згадує, що Миколая Божук мала з ранніх літ шляхетну душу і чутливе серце. Тоді, коли її ровесниці
На новий 1927 р. 19-річна Миколая Божук розмірковує про зміст життя патріотичної молоді.
“Життя – то терниста дорога, через котру мусимо переходити. Є люди, котрим життя, – то байдужість. Они з дня на день переживають і не думають на свої діла, не числяться з тими ділами, які зробили на користь другому, бо їх не мають, бо тільки думають на свої розкоші, як би веселіше день провести… Ми ж не з тих, котрі внішну красу тільки починають і до неї моляться поганськими
Словами і думками! Ми ті, що жодних терпінь не бояться і всі неприсмности і прикрусти силуються побороти! Ми находимося в терпіннях, але можемо мати надію, що прийде хвиля, що і для нас зігріє ясне сонце”.
На думку Миколаї Божук, де немає страждань, “там не б’ється життя”, з неволі людину може вирвати лише праця. Втішала себе думкою: “Засвітить колись і мені доля щастя”. А своє щастя вона пов’язувала з щастям народу. “Знаєте, – писала Миколая Божук у листі до Ю. Станинця від 10 квітня 1927 р., – шо мене зробило б щасливою?
Бачити добрі овочі своєї праці, щоб та праця була корисна для других! А потім бути і жити біля такої душі, котрої ціль життя та сама, і так спільними силами працювати і працювати аж до смерти на користь нашого любимого Народа!!!”
У вірші “Прощай, матусю” Миколая Божук розкрила суть учительської праці:
Я буду зорі розсівать.
Найчастіше поетка зверталася до пейзажної та інтимної лірики. У природі вона шукала спокою і розради. Просила сонце, місяць, вітер, бистру Тису, сиву зозулю розвіяти вічну тугу, чорні, сумні думи, віднести у далекі краї лиху долю. Мотиви смутку, печалі не є у ліриці Миколаї Божук домінуючими, переважають оптимістичні настрої, надія на щастя.
Вона найчастіше асоціюється з приходом веселої весни, цвітінням садів, співом пташок, ясним сонцем.
У вірші “Ні, не співатиму пісень” Миколая Божук писала:
Ні, не співатиму пісень
Про смуток, сльозоньки ряснії
Віддам я смуток, холод весь
Привітній радості – весні.
У багатьох творах Миколаї Божук звучать заклики присвятити життя рідному краю, жити “на втіху рідній стороні”. Звертаючись до милого серцю краю, заявляла:
За тебе в бій готовая!
В надіях вся душа моя.
“Тобі, рідний краю”.
Поезія Миколаї Божук зросла на грунті народної пісні, про що свідчить мелодика, ритміка, народно-пісенні образи. Багато її творів просяться на музику. В. Гренджа-Донський порівнював лірику Миколаї Божук з пташиним співом, “шумом пливучих вод”.
Сучасники поетки згадують, що вона дуже любила квіти – особливо білі троянди і білі лілії. По смерті біля її хати ще довго сиротіли вони, символізуючи красиве і водночас тернисте життя Микопаї Божук, що згоріла так передчасно.
Умови життя і передчасна смерть не дали можливості розвинутися її таланту, але й тим, що залишила по собі, за словами Юрія Станинця, “й так заслужила собі, щоб її ім’я зоріло на закарпатському мистецькому небі між найяскравішими зірками”.
Оцінюючи творчий доробок трьох закарпатських поетес – Марійки Підгірянки, Миколаї Божук і Марусі Тисянської, Максим Рильський писав: “Вірші всіх трьох овіяні чистим і світлим подихом народної поезії. І нема тут ніякої стилізації, ніякого формального наслідування. Всі три поетеси виросли на народній пісні, виховані й викохані нею, всі три – сущі дочки народу”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)