Історія української літератури XIX століття дуже точно відбиває становище українського народу – безправне, підневільне і, звичайно, безрадісне. Можливо, тому так багато серед письменницьких біографій сумних, навіть трагічних. Життя П. Грабовського – одна з них.
Доля відпустила йому 38 років, з яких 20 пройшло на засланні. З юності й до смерті український поет страждав на чужині, далеко від Батьківщини.
Свій життєвий шлях Грабовський обрав сам. Студент Харківської духовної семінарії відчув потребу серця “піти на муки за народ”.
П’ять років сибірського заслання розтягнулися на 20. Мужність, принциповість, неможливість змовчати, зустрівшись із несправедливістю, – ось що було причиною все нових і нових вироків, які віддалили повернення на Батьківщину.
П. Грабовський – політичний засланець. Здавалося б, як можна боротися з владою в умовах неволі! Але ж боротьба тривала. Він писав відозви, протести.
А ще він залишався поетом, свої революційні переконання виражав у художній формі. Велика кількість віршів Грабовського написана
Грабовський говорить про “невіддячений труд” борців за волю, але це не повинно зупинити справжніх героїв. “Хижі порядки” будуть знищені, і, може, колись нащадки оцінять подвиг революціонерів.
Читаючи вірші П. Грабовського, не перестаю дивуватися: він у неволі залишався активним борцем-агітатором!
Пригляньмось до нашого люду,
Як сум йому очі охмарив!
Знедолений ладом ворожим,
Він працею держить всі стани…
Ходім же, брати, та поможем
Порвати якшвидше кайдани!
Про вірність поета народові свідчить його вірш “Я не співець чудовної природи”. Навіть у творчості він не може забути про “люд без житнього шматка”, про “стогін мужика”, про світ, в якому стільки кривд і лиха. У Грабовського є свій ідеал – “борці за будуче Русі”, ” страдники за друзяків”.
Це їм він присвячує свій спів, свою хвалу.
У поетичному доробку Грабовського є багато віршів, де згадуються обставини його життя, рідні, близькі йому люди. Тут звучать мотиви суму, туги, але ніде нема каяття. Поет розуміє горе своєї матері, яка “стогне у журбі”, усвідомлює, що це він – причина страждань, та не зрікається свого вибору.
Бачити більше тебе я не буду:
Не дорікай, а прости;
Та від людського неправого суду
Сина свого захисти!
Життя Павла Грабовського повністю віддане боротьбі. Добре знаючи, що його жереб – “муки люті”, він усе-таки обрав саме цей шлях і пройшов ним до кінця, здобувши вдячну пам’ять нащадків.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)