Михайло Михайлович Коцюбинський народився 5 вересня 1864 р. в місті Вінниці в родині чиновника. Початкову освіту дістав у Барській школі; протягом 1876-1880 рр. навчався в Шаргородській духовній семінарії.
Мріям Коцюбинського про гімназію та університет через складні родинні й матеріальні обставини здійснитись не судилося; брак систематичних знань довелось надолужувати за допомогою самоосвіти.
Письменник цікавився громадським життям, захопився ідеями народовольців, за участь у нелегальному русі потрапив під поліційний нагляд. 1891 року
Працюючи в комісії, письменник із 1892 по 1896 рік проживав у Бессарабії та в Криму. Знайомство з життям молдавського та кримсько-татарського народів позначилось на тематиці його творів. На початок роботи в комісії припадає зближення Коцюбинського з “Братством тарасівців” – організацією молодих інтелектуалів, що прагнули в усьому бути послідовними, “свідомими” українцями
Після перенесеної в 1896 – 1897 рр. хвороби письменник нетривалий час був співробітником Житомирської газети “Волинь”, а 1898 року переселився до Чернігова, де працював у земській управі.
Одночасно він брав активну участь у культурному житті міста, влаштовував літературні вечори, підтримував письменників-початківців. У 1900-х роках стан здоров’я Коцюбинського значно погіршився. Сухоти та хворе серце змушують його виїздити на лікування до Італії.
Завдяки пенсії, що надало письменникові Товариство прихильників української літератури, науки і штуки, він дістав можливість залишити обтяжливу роботу в земстві. Проте загострення хвороби не дозволило повністю переключитись на літературну працю. Помер письменник 12 квітня 1913 р., похований у Чернігові.
До перших літературних спроб Коцюбинський вдавався ще в дванадцятилітньому віці, пізніше, навчаючись у семінарії, писав вірші й прозу. У 80-х – 90-х роках письменник пройшов складний шлях удосконалення літературної техніки. Певний час його проза ще лишалась у стильових межах етнографічного реалізму з його увагою до селянських тем та побутописанням, водночас у ній увиразнилась чітка тенденція до посилення психологізму.
У цей час автор написав цікаві оповідання для дітей: “Харитя”, “Ялинка”, “Маленький грішник”, звернувся до морально-етичної та соціальної проблематики у творах “На віру”, “П’ятизлотник”, “Хо”, “Для загального добра” та ін.
Логічною у творчій еволюції Коцюбинського стала відозва до українських письменників, складена ним разом із М. Чернявським. Автори закликали до оновлення тематики творів і літературного стилю, вважаючи, що українському письменству не варто обмежуватись лише селянськими темами, орієнтуючись на смаки інтелігентного читача. Проголошені наміри Коцюбинський прагнув реалізувати у своїй художній практиці.
Із початку 1900-х у його творчості посилюється імпресіоністична (від фр. іmpression – враження) манера письма, що передбачає специфічну техніку відтворення безпосередніх вражень, які й становлять те “повідомлення”, що несе в собі твір. Яскравим зразком імпресіоністичного стилю є новела Коцюбинського “Intermezzo”. У ній пошук внутрішньої рівноваги особистості героя передається через потік складних і мінливих вражень.
Окремі твори прозаїка поєднують елементи реалістичного стилю з імпресіоністичним. Це стосується й повісті “Fata morgana”, що змальовує українське село перед заворушеннями 1905-1907 рр. і під час цих подій. Перша частина твору, завершена 1903 р., стилістично виписана в реалістичній манері.
Другу частину повісті було завершено 1910 р. Не дивно, що семилітня часова дистанція та драматичні події в житті суспільства, що відбулися за цей час, зумовили еволюцію стилю в напрямку посилення імпресіоністичної складової. Узагалі враження від першої російської революції стали основою цілої низки першокласних творів письменника – “Сміх”, “Він іде”, “Невідомий”, “Persona grata”, “Коні не винні” та ін.
Останній період творчості Коцюбинського характеризується його інтересом до загадкового світу народної міфології. Результатом такої зацікавленості стала поява одного з кращих творів письменника “Тіні забутих предків”. Звернувшись до життя карпатських українців, автор зобразив поетичний світ давніх гуцульських традицій, сильних і нестримних почуттів, органічної єдності з природою.
Загалом художня практика Коцюбинського свідчить про значний поступ у розвитку української прози. Для неї характерні тенденції проблемно-тематичного оновлення, цікаві жанрові та стильові пошуки. Письменник по праву вважається однією з найбільш яскравих і оригінальних постатей в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ століття.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)