Підручник Українська література 10 клас
Бальзак галицького життя
Художня проза Івана Франка піднесла українську прозу до європейського рівня. Він видав вісімнадцять збірок, що містять сто двадцять оповідань, новел, нарисів, повістей і десять романів. Епічні твори прозаїка поділяються на цикли про робітників, селян, інтелігенцію, життя в’язнів, сатиричні памфлети про австрійські правопорядки.
Виокремлено оповідання про дітей “Отець – гуморист”, “Гірчичне зерно”, “Олівець”, “У кузні”, “Малий Мирон”
Письменник розширив проблематику творів, типаж героїв, змалював життя не тільки українців, а й представників інших національностей, які мешкали в Галичині. Творчим орієнтиром для нього були епічні полотна французьких письменників – “Людська комедія” Оноре де Бальзака, “Ругон-Маккари” Еміля Золя, “Пані Боварі” Густава Флобера. Під їх впливом молодий митець захоплюється ідеями реалізму і натуралізму. На цьому грунті виник бориславський цикл творів, написаних крізь призму натуралістичної поетики.
Це епічний цикл, до якого ввійшли оповідання
Натуралізм (латин. natura – природа) – літературний напрям, що виник у Франції в 70-і роки ХІХ століття і поширився в мистецтві Європи та США. Його представниками були Едмон і Жуль Гонкури, Еміль Золя, Гі де Мопассан, Гергарт Гауптман, Генріх Ібсен та інші. Виник як реакція на вичерпність форм реалізму і його принцип соціальної зумовленості людського характеру.
Натомість натуралісти тлумачили характер особи біологічними, спадковими рисами та соціально – моральним середовищем, буття героїв показували у світлі досягнень науки, зокрема біології, соціології, економіки.
Іван Франко як яскравий представник натуралізму в українській літературі вважав, що на основі даних науки митець вловлює приховані пружини та закономірності соціальної дійсності. Мета художнього твору – вказувати “хиби суспільного устрою там, де не може добратися наука”, будити в читачів “охоту і силу до усунення тих хиб”.
Характерними ознаками українського натуралізму є: 1) принциповий об’єктивізм, за яким письменник у художньому творі, як Бог у природі, є незримим усезнавцем: він перебуває всюди і ніде не виявляє себе; 2) орієнтація художнього мислення на наукове; 3) пантеїзм, що полягає в єдності людини з природою, відтворенні біологічних, фізичних аспектів життя; 4) життєподібність, що спирається на документальність.
Важливу естетичну роль у зображенні світу натуралісти відводили описам. За їх допомогою змальовували важкі умови життя трударів, наприклад, робітників нафтових копалень в оповіданні “Ріпник” Франка. Розповідач навіть портрети робітниць моделює у світлі поетики натуралізму: “змарнілі, грижею поорані лиця”, “пожовклі з нужди”, із “запальними очима”, показуючи руйнівну ходу нових економічних відносин, що ламають людські долі.
Фізична і духовна деградації стали їх безталанням. Автор художньо виразно подає образи робітниці Фрузі та ріпника Івана, малюючи їхній внутрішній світ, висуваючи на перший план кохання.
Міжпредметні паралелі. “Ріпник” Івана Франка перегукується з мотивами “Пастки” Еміля Золя. Обидва твори завершуються похмурим фіналом – смертю. Нещастя Жервези, героїні французького автора, полягає в тому, що і вона опинилася в “пастці”.
В потворну сітку підприємців чужинців, орендарів, цих неситих павуків, втрапили ріпники Іван та Фрузя, приречені на каторжну працю, голод, хвороби і раптову смерть.
У часи Франка французькі та німецькі натуралісти вважали, що новела за своїми жанровими ознаками наближається до драми, адже відтворює своєрідну психограму героя у певній ситуації. За цією моделлю написані новела Франка “Нароботі” й одна з найкращих натуралістичних повістей тої доби в європейських літературах “Boa constrictor”. Повість відбиває філософію нагромадження багатств як критерію людської моралі та поведінки, що яскраво втілив головний герой твору – Герман Гольдкремер. Франко змоделював психологічно точний образ жорстокого підприємця-хижака, вдаючись до алегоричного образу Boa constrictor (змія-полоза). Образ змія асоціюється з образом капіталізму, який живиться кров’ю своїх жертв: робітників, вдів, сиріт.
Внутрішній конфлікт Германа із самим собою стає одним із вирішальних у структурі цієї психологічної повісті. У ній прозаїк досяг цікавих узагальнень, створив проникливі образи, що й забезпечило повісті тривке місце серед читачів.
“Борислав сміється” (1882) був одним із перших у світовій літературі “страйкових романів”, тобто роман, в якому змальовано новий конфлікт – взаємини між працею і капіталом. Іван Франко прагнув зобразити новоявлену потвору, породжену індустріалізацією, чудовище в образі капіталу, що пожирає робітників, проте водночас в середовищі пролетарів породжує “нових людей”, спроможних гордо стати на двобій зі страховиськом. Роман дихає справжньою пристрасністю, розумінням робітничого питання.
Жанровою ознакою роману “Борислав сміється” є панорамність у змалюванні світу. Розповідач-усезнавець малює бориславські промисли, будівництво нових фабрик і нафтових копалень, роботу ріпників біля нафтових ям. Натуралістично відтворено, як індустріалізація наступає на патріархальне село, як натовпи знедолених і голодних хліборобів у пошуках роботи блукають по Бориславу, а підприємці через масове безробіття знижують плату і ще жорстокіше визискують вчорашніх селян. Текстова картина світу складається з опозиційних пар: працедавці – працюючі, робітники – підприємці. Загалом діють дві фундаментальні опозиції: добро – зло, “свої” – “чужі”.
Вони виконують смислову і сюжетотворчу функції.
В уявному світі роману важливим смисловим центром є образ Борислава, який набуває конструктивного і символічного звучання, стає героєм нового часу. Ця персоніфікованість відбита у метафоричній назві твору – “Борислав сміється”. Його образ об’єднує всі компоненти колізій, мотиви, сюжетні і позасюжетні структури роману, визначає його урбаністичний характер і колорит.
У романі зображується образ “нової людини” – Бенедя Синиці. За задумом автора, він мав втілити ідею “робітницької спільності та взаємності” в боротьбі проти “кривди народної”. Образ Бенедя показано в розвитку, пошуках виходу з тяжкого становища.
Вихід він знаходить в ідеї об’єднання робітників у “велике побратимство”, безкровної війни з капіталістами. Митець по-новому інтерпретує обов’язок “нової людини” – Бенедя Синиці, підкреслюючи його високу моральність і духовність, здатність персонажа гордо і відкрито зробила виклик галицькому чудовиську, що пожирає робітників і фабрикантів. У романі “нову людину” з робітничого середовища наділено індивідуальними рисами характеру.
Це досягається через портрет. Нужда ріпників глибоко вразила Бенедьову душу, він ходив, мов у гарячці, “похудів і поблід, тільки довгообразне його лице ще дужче протяглося, тільки очі, мов два розжарені углики, неспокійно, гарячково палали глибоко в ямах”. Синиця діє у колективі і через колектив, його людяність не обмежується колом рідних і близьких.
В уста ватажка робітників автор вклав гасло Михайла Драгоманова: “Чисте діло чистих рук потребує!” Але його добродушністю скористалися підступні фабриканти, викравши громадську касу взаємодопомоги, тому страйк припинився. Проте тріумф капіталістів позірний і хиткий. Настає час руйнування, занурення в хаос і стихію.
Робітничий рух знову повертається в стихійне русло: у фіналі роману пожежа Борислава – це свідчення і застороги, і поразки, і відчаю, і зневіри в тактиці організованої боротьби. Така ситуація відповідала історичній правді.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)