6-9 класи
УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ
Балади
ОЙ ЧИЄ Ж ТО ЖИТО, ЧИЇ Ж ТО ПОКОСИ
Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси,
Чия то дівчина розпустила коси?
Коси розпустила, гулять не ходила,
Молодого хлопця навік полюбила.
Проводжала мати сина у солдати,
Молоду невістку – в поле жито жати.
Жала вона, жала, жала – не дожала
І до сходу сонця тополею стала…
Прийшов син до хати: – Здрастуй, рідна мати!
Де ж моя дружина, що не йде стрічати?
– Не питайся, сину, про свою дружину,
Бери топір в руки – рубай
Як ударив вперше – вона й похилилась,
Як ударив вдруге – вона й попросилась:
– Не рубай, коханий, бо я – твоя мила,
На моєму листі спить твоя дитина. –
Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси?
Не спішіть, дівчата, розпускати коси.
БОНДАРІВНА
У містечку Богуславку Каньовського пана,
Там гуляла Бондарівна, як пишная пава.
Ой в містечку Богуславку сидить дівок купка,
Межи ними Бондарівна, як сива голубка.
Прийшов до них пан Каньовський та й шапочку ізняв,
Обійняв він Бондарівну та й поцілував.
“Ой не годен пан Каньовський мене цілувати,
Тільки годен
Ой шепнули люди добрі Бондарівні тихо:
“Тікай, тікай, Бондарівно, буде тобі лихо!”
Ой тікала Бондарівна з високого мосту,
Сама вона хорошая, хорошого зросту.
Ой тікала Бондарівна помежи горами,
А за нею два жовніри з голими шаблями.
А на тій Бондарівні червонії стрічки, –
Куди вели Бондарівну, скрізь криваві річки.
А на тії Бондарівні червона спідниця –
Де стояла Бондарівна, – кривава криниця.
Ой повели Бондарівну, помежи крамниці, –
Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці:
“Ой чи хочеш, Бондарівно, ізо мною жити,
А чи волиш, Бондарівно, в сирій землі гнити?”
“Ой волю я, пан Каньовський, в сирій землі гнити,
Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!”
Ой як тільки Бондарівна та цеє сказала,
Ой вистрелив пан Каньовський – Бондарівна впала…
“Ой ідіте до Бондаря, дайте батьку знати:
Нехай іде свою дочку на смерть наряжати!”
Ой посунув пан Каньовський по столу таляри:
“Оце ж тобі, старий Бондар, за личко рум’яне!
Ой на ж тобі, старий Бондар, таляриків бочку, –
Оце тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!”
Ой ударився старий Бондар в стіну головою:
“Дочко ж моя, Бондарівно, пропав я з тобою!”
Ой поклали Бондарівну на тисову лавку,
Поки сказав пан Каньовський викопати ямку.
Лежить, лежить Бондарівна день та ще й годину,
Поки сказав пан Каньовський зробить домовину.
Ой ударили в усі дзвони, музики заграли,
А вже ж дівку Бондарівну навіки сховали!
(2 votes, average: 3.00 out of 5)