У 80-х роках, коли Чехов писав свої розповіді, казенщини в людських відносинах проникла у всі шари суспільства і головним правилом стало механічне, бездушне виконання запропонованих правил і норм. Повсякденна вульгарність, сірість і бруд калічать людські душі, позбавляють людину божественної іскри, безпосередності і готовності сприймати життя у найрізноманітніших формах. Проти цього омертвіння і бореться Чехов, виводячи квінтесенцію казенної бездумності у геніальному за граничною стислості і глибині образі людини у футлярі.
Розповідь
Футлярной образ Бєлікова (очки у футлярі, парасольку в футлярі і т. д.) перетворюється на футлярной образ думки, почуття і в кінцевому підсумку існування. Далі читач дізнається, що він є не просто казенно-бездушним істотою, а давить силою, гнітючої і нищівної будь-яке джерело живого життя. Буркин зауважує: Ось ідіть ж, наші вчителі народ весь мислячий, глибоко порядна, вихована на Тургенєву і Щедріна, проте
Нудний, дріб’язковий, вульгарний побут провінційного міста перетворюється в оповіданні в буття, що відрізняється безпритульність людських почуттів і непотрібністю живого життя. Ви чінодрали, у вас не храм науки, а управа благочиння, і кислятиною смердить, як у поліцейській будці, – говорить обивателям губернського міста герой цієї розповіді – викладач Коваленко.
З появою свіжого джерела життя в гімназії ламається бездушний механізм, кінчається століття Бєлікова, підходить до логічного завершення. Тепер, коли він лежав у труні, вираз у нього було лагідне, приємне, навіть веселе, ніби він був радий, що нарешті його поклали у футляр, з якого він вже ніколи не вийде. Так, він досяг свого ідеалу!
Але з відходом Бєлікова беликовщина не зникає, вона живуча, так що й саме життя залишається не забороненої циркулярно, але й дозволеної цілком. Лейтмотивом оповідання є думка: Ні, так більше жити неможливо. Футлярной життя всепроникающ, і чеховські майстерність дає читачеві можливість відчути її на різних рівнях твору.
Після гнівної та емоційної тиради Івана Івановича про неможливість такого бездуховного існування ми знову чуємо глухі кроки селянки Маври, цього народного варіанту Беликовщина, і байдужу репліку співрозмовника Івана Івановича Буркіна: Ну, вже це ви з іншої опери… Давайте спати. І хвилин через десять Буркин вже спав.
Але якщо все-таки в душах людей зріє бажання змінити світ, прагнення до добра, якщо люди усвідомлюють безбарвність і мерзота такого життя, то світ рано чи пізно позбавиться від футлярности. У цьому сенсі символічний фінал оповідання, коли Іван Іванович захоплюється зоряним небом, його глибиною і бездонністю, адже таким просторах потрібні велетні, люди е російської широтою і розмахом, а не Бєлікова, Ковявкіни і Подзатильнікови.
П’єса “Вишневий сад” – останнє драматичний твір Чехова, сумна елегія про що минає часу “дворянських гнізд”. У листі до Н. А. Лейкин Чехов зізнавався: “Жахливо я люблю все те, що в Росії називається маєтком. Це слово ще не втратило свого поетичного відтінку “. Драматургові було дорого все те, що пов’язано з садибної життям, вона символізувала теплоту сімейних відносин, до якої так прагнув А. П. Чехов. І в Меліхові, і в Ялті, де довелося йому жити. Образ вишневого саду є центральним образом у комедії Чехова, він представлений лейтмотивом різних часових планів, мимоволі з’єднуючи минуле з сьогоденням.
Але вишневий сад – не просто фон подій, що відбуваються, він – символ садибної життя. Доля маєтку сюжетно організовує п’єсу. Вже в першій дії, відразу після зустрічі Раневської, починається обговорення порятунку закладеного маєтку від торгів.
У третій дії маєток продано, у четвертому – прощання з садибою і минулим життям. Вишневий сад уособлює не тільки садибу: він прекрасний витвір природи, яке має зберегти людина. Автор приділяє велику увагу цьому образу, що підтверджується розгорнутими ремарками і репліками героїв.
Вся атмосфера, яка пов’язана в п’єсі з образом вишневого саду, слугує утвердженню його вічних естетичної цінності, втрата якої не може не збіднити духовного життя людей. Саме тому образ саду виноситься у заголовок. Вишневий сад виступає своєрідним моральним критерієм, по відношенню до нього визначаються не тільки дійові особи п’єси, але й ми. “Вишневий сад” – комедія про безтурботних російських людей, – писав Ю, Соболєв. У цій п’єсі переходить в сум, обертає тривогою. Велика кількість комічних сцен – фокуси Шарлотти, помилки Епіходова, дурниці Гаєва, тільки посилюють смуток, “тугу за ідеалом”.
У класичній комедії порок зазвичай буває покараний, чеснота торжествує. У п’єсі Чехова немає явно негативних героїв, і позитивні відсутні. Також незрозумілий з першого погляду і конфлікт твору.
Справа в тому, що предметом зображення в п’єсах драматурга є власне не дія, їх небажання і неможливість зробити вчинок. Саме це і осміюється в комедіях Чехова К. С. Станіславський зазначав особливий характер конфлікту п’єси “Вишневий сад” Комізм “Вишневого саду” корениться в ситуаціях, що відображають комедійний сенс самого життя. Чехов своєрідно трактував цей жанр.
В його уяві комедія – це драма, з найтоншою іронією висміює вульгарність. Традиційний викривальний пафос, “сміх крізь сльози”, за влучним зауваженням письменниці Теффі, в поетиці Чехова змінюється “сміхом замість сліз”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)