Цей вірш присвячений Ганні Петрівні Керн, з якої Пушкін уперше познайомився в Петербурзі в будинку Олениных, на початку 1819 р. Уже тоді поет був зачарований красою й зачаруванням Ганни Керн. Після цієї зустрічі пройшло шість років, і Пушкін знову побачив Керн улітку 1825 р., коли вона гостювала в Тригорському у своєї тітки П. А. Осиповой. Несподівана зустріч сколихнула в поеті майже згасле почуття. В обстановці одноманітного й тяжкої михайлівська посилання поява Керн викликала пробудження в душі поета.
Він знову відчув повноту життя, радість
Вірш починається зі спогаду про дорогий і прекрасний образ, на все життя, що ввійшов у свідомість поета. Це глибоко таємний, затаєний спогад зігрітий трепетним і гарячим незатухаючим почуттям, побожним преклонінням перед святинею краси:
Я пам’ятаю дивовижне мгновенье:
Переді мною з’явилася ти,
Як скороминуще виденье,
Як геній чистої краси.
“Геній чистої краси” – це вигляд земної жінки, що з’явилася перед поетом у всьому зачаруванні й блиску своєї краси. Але це також і узагальнений образ ідеальної, прекрасної жінки.
Наступні
Без божества, без вдохновенья,
Без сліз, без життя, без любові.
Це не просто спогад, відтворення колишніх пережитих вражень. У пам’яті поета “милі риси” не стираються, “голос ніжний” усе також звучить у душі. Гармонійне умиротворення досягається задушевністю інтонації, меланхолійними роздумами про дні, прожитих “без божества, без вдохновенья”.
Свого роду музичним рефреном звучить двічі повторений епітет “голос ніжний”, рими зовні невибагливі (“ніжний – заколотний”, “вдохновенья – заточенья”), але й вони повні гармонії, пісенності, романсовости вірша.
Але раптом ця гармонія вибухає. Тиха ніжність поступається місцем бурхливої пристрасті. Знову відродження почуттів у душі поета, знову приплив життєвих сил, знову прихід творчого натхнення:
Душі настало пробужденье:
И от знову з’явилася ти,
Як скороминуще виденье,
Як геній чистої краси.
И серце б’ється в упоенье,
И для нього воскресли знову
И божество, і вдохновенье,
И життя, і сльози, і любов.
Захват всепоглинаючою любов’ю, захват красою улюбленої жінки приносить ні із чим не порівнянне щастя, блаженство.
У даному вірші тема любові нерозривно сполучається з філософськими роздумами поета про своє власне життя, про радість буття, про приплив творчих сил у дивовижні й рідкі миті зустрічі із чарівною красою. Явище “генія чистої краси” вселило поетові й цнотливе замилування й захват любов’ю, і прояснене натхнення
(2 votes, average: 4.50 out of 5)