Навіть деталі, зовні подібні з тими, що зустрічалися в хроніках раніше, в “Генріху VIII” відзначені більшою своєрідністю. Так, розправа з Букингемом і наступне за нею падіння Вулси – типові для хронік Шекспіра приклади кривавої й безкровної боротьби за вплив у державі. Але ця боротьба не виходить за рамки придворної інтриги й по суті справи не робить впливу на долю держави
Рішення конфлікту в “Генріху VIII” підтверджує, що принципи композиції, розроблені в інших п’єсах останнього періоду, знайшли своє застосування й у хроніку.
У тій же сцені король холодно й безпристрасно завдає удару своєму колишньому союзникові Вулси й кидає його, смертельно пораненого, на розтерзання зграї аристократів. Ніколи могутньому
Таким чином, і композиційно “Генріх VIII” дуже близький іншим п’єсам останнього періоду. Це рідкий по наочності випадок того, як ті самі засоби можуть бути використані для досягнення зовсім протилежного художнього ефекту: якщо в інших пізніх п’єсах композиція, як уже говорилося, підготовляє торжество сил добра, то в “Генріху VIII” тими ж прийомами розкривається сумна невідворотність перемоги брудного тирана й деспота
Вся інша дія “Генріха VIII” по суті являє собою розгорнутий епілог. Правда, драматургічний рух не кінчається на другій сцені третього акту. Як в “Цимбелине” і “Зимовій казці”, наприкінці п’єси намечается новий конфлікт; цього разу в ньому беруть участь Кранмер і підтримуючий його король, з одного боку, єпископ Гардинер і деякі лорди – з іншої.
Але це зіткнення, опису якого присвячені три сцени п’ятого акту, як і додаткові конфлікти в попередніх п’єсах, не носить скільки-небудь тривожного характеру. По репліках Гардинера в першій сцені може здатися, що Кранмеру загрожує якщо не обпала, те у всякому разі небезпека; але перстень, що король вручає Кранмеру як знак свого особливого заступництва, знімає драматичну напругу й прирікає щасливий кінець зіткнення Кранмера з лордами королівської ради
В “Генріху VIII” виведені й представники широких народних мас. По числу рядків, відведених зображенню народу, “Генріх VIII” не уступає многим із хронік. Так народ-те в “Генріху VIII” не той! Раніше він прямо або побічно брав участь у політичному житті країни: те, як активна діюча особа, те, як коментатор політичних подій, те як сила, на яку з побоюванням поглядали аристократи, що мріяли про підтримку з її боку.
А в “Генріху VIII” представники народу, як би барвисто вони не були зображені, прагнуть усього лише до того, щоб подивитися на крестины новонародженої спадкоємиці Єлизавети й повечеряти за рахунок розпорядника придворних звеселянь. Якщо раніше народ надавав масштабність зображуваним на сцені подіям англійської історії, то тепер, як помітили Д. У. Найт, його представники виведені для створення сексуального колориту, що гармоніює зі змістом подій, що відбуваються при дворі
В “Генріху VIII” навіть при самому уважному розгляді не можна визначити історичної концепції, не можна відчути поступального ходу англійської історії. Причина такої кардинальної відмінності “Генріха VIII” від інших хронік стає цілком ясної, якщо згадати прийняту в даній роботі періодизацію всесвітньої історії, відповідно до якої аналізована п’єса є єдиним добутком, створеним на матеріалі англійської історії нового часу. А тенденції розвитку цієї епохи ще не могли бути усвідомлені Шекспіром
Але проте риси поетики, що зближають “Генріха VIII” з пізніми п’єсами й отличающие останньою хронікою від інших добутків того ж жанру, ще не дозволяють говорити про кардинальну відмінність “Генріха VIII” від інших хронік. А говорити про це потрібно.
Суперечки ні, для “Генріха VIII”, як дуже проникливо відзначив А. А. Аникст у коментарях до п’єси, показовий типовий для Шекспіра інтерес до деталей соціально-економічного й політичного характеру; для доказу тези про приналежність цієї п’єси перу Шекспіра такі деталі мають першорядне значення. І все-таки не можна погодитися з думкою А. А. Аникста про те, що “Генріх VIII” – “соціально-політична драма того ж типу, як і інші шекспірівські хроніки”
(2 votes, average: 4.00 out of 5)