Абдурахман Джамі Вірші Перекладач: Василь Мисик
Джерело: З книги: Захід і Схід: Переклади/ К.:Дніпро,1990 Похвала віршам Що вірш? Ума дзвінкоголоса птиця. Що вірш?
Нетлінного добра скарбниця. По-різному ту пташку ми цінуєм В залежності від того, звідки чуєм. Коли з веселого почуєм саду, Вона дарує нам саму відраду.
Коли ж із вогнища жадоби й хоті, Від неї тільки дим гірчить у роті. Бувають відчуття тоді найгірші, Коли корисливість бринить у вірші.
Коли ж із думкою зрідниться мова, Коли міцна й легка її основа, Вона засяє, як нова планета,
Коли ж у віршеві самі темноти, Нікчемний зміст і залегкі звороти, Йому крізь вуса вгору не пробиться – I весь той скарб у бороді лишиться. Хай буде вірш як прозірна криниця,
Що перлами коштовними іскриться, I де вода добра свого не криє, А до осяйності невтомно миє. Нехай не буде він як та ковбаня,
Що в неяснім глибу своє надбання Ревниво від твого ховає ока, Нікому не потрібна, хоч глибока.
Там слово темне й думка там убога, Й від слів до думки завузька дорога. Читцеві добре треба попітніти, Щоб значення нарешті зрозуміти.
Твій стан – який він є?.. Про це сама ти знаєш.
Ти виглянеш у сад – і в ту ж хвилину заздрість Того стрункого вб’є… Кого – сама ти знаєш. Газель невловна й ти – вам двом не дошкуляє Розкинуте моє…
А що – сама ти знаєш. Червоні пелюстки – твої уста рум’яні, А дух, що милий п’є… те, що сама ти знаєш.
Тьма кучерів твоїх – це ніч моя, а з неї Таке проміння б’є… Яке – сама ти знаєш. Як ти біля Джамі – він має тіло й душу,
Без тебе він стає… тим, що сама ти знаєш. Зубами сталь дзвінку перекусити, У скелі жолоб нігтями прорити, Звалити знову звалений казан, Палкий вогонь повіками згасити,
В’юк ста верблюдів скласти на плече, Світ перейти й ні разу не спочити – Це незрівнянно легше для Джамі, Ніж в’юк подяки підлому носити. ШАХ I ПОЕТ
Забувся б гордий шах Махмуд, Якби не знали всі, Що не зумів він оцінить
Співця Фірдоусі. РУБАЇ По вінця чашу я напоєм наповняю,
Та не від радості сьогодні я гуляю: Очима темними ти затемнила день мій I я свій темний день до ночі нахиляю.
Про долю неука сам неук знає краще, Аніж Абу-Алі, знавець усього сущого. Не гань незрячого, о ти, що очі маєш: Він у своїх ділах бачніший за видющого. “Від злодіїв,- казав поет,- ні захисту, ні схову:
Все крадуть із писань моїх – думки і навіть мову”. Проглянув я диван його – і бачу: щира правда. Все зерно вкрали, кинули самісіньку полову!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)