Творчі погляди радянського письменника, його переконання будуть відкривати усе більше точок дотику з поглядами видатних діячів мистецтва минулого, усе більше глибоким, сміливим буде діалог Н. Островського, як художника й мислителя нової епохи, з минулим. Тому судження автора роману “Як загартовувалася сталь” змушують нас вертатися, зокрема, і до спадщини Ф. Достоєвського. Чистота помислів, віра в моральні сили свого народу, висота моральних принципів ріднять цих художників, хоча книг Достоєвського не було в бібліотеці Н. Островського.
“Я ніколи не відступлюся від своїх слів, якщо не зміню переконань”, – записав один раз Достоєвський. “Я, якби почував неправоту справи, що я виконую, мені здається, я не міг би ніколи посміхатися”, – говорив Н. Островський. У цих словах двох художників чуються родинні ноти моралі, розкривається рівна моральна велич цих особистостей. Але Достоєвський не зумів повірити в правоту справи революції, і тому так трагічно безвихідними були його думи про майбутнє людства. Н. Островський, навпаки, своєю долею, своєю творчістю показав, що
“Краса богів і ідеалу, вони є прямо оголені,- говорив Достоєвський,-.але не боги й не ідеал цього не винесуть. Згадаємо в Н. Островського: “Є почуття, які неможливо розкрити, як не можна виступити оголеним. Може бути, ця нагота й прекрасна, але вона неможлива”). У звичайних, поточних людей краса умовна. І тоді тільки очищається почуття, коли стикається із красотою вищої, із красою ідеалу
Значення роману “Як загартовувалася сталь”, очевидно, у тім і складається, що своїм дивно проникливим мистецтвом Н. Островський зумів дати людям пережити зіткнення з вищою красою, із красою ідеалу, і це зіткнення очищає, піднімає людські почуття, почуття людей буквально всіх континентів, різних історичних епох. Всі нові й нові визнання Я. Островському – людині й художникові – приносить кожне людське покоління, що вступає в життя
Прочитавши в 1935 р. роман “Як загартовувалася сталь”, Юлиус Фучик сказав: “…Мені стало ясно: комуністові нічого не страшно…” У роки Вторив світової війни, беручи участь у русі Опору, цей чеський комуніст довів силу своєї безстрашності. Випливаючи Н. Островському, він боровся з фашизмом до кінця своїх днів. Один з керівників підпілля в Чехословаччині, редактор підпільної комуністичної газети “Руді право” Ю. Фучик створив разючий документ стійкості духу революціонера – “Репортаж з петлею на шиї”.
Генерал чехословацької армії легендарний Людвіг Воля писав в 1971 р. співробітникам сочинського музею про роман Н. Островського: “Книгу “Як загартовувалася сталь” я читав незабаром після війни. Вона зробила на мене дуже сильне враження, поглиблене тим, що я особисто протягом Великої Вітчизняної війни був свідком незліченних прикладів найвищої особистої мужності й самовідданості радянських людей. У Павлові Корчагіні я бачив джерело всіх цих якостей, викуваних у непримиренній революційній боротьбі…”.
Однієї з перших книг, що з’явилися в блокадному Ленінграді, був роман Н. Островського; книга друкувалася вручну в друкарні імені Євгенії Соколовій, її тираж – 10 000 тисяч екземплярів – розійшовся, як свідчать історики Ленінграда, у два дні
Роман “Як загартовувалася сталь” допоміг знайти сили до життя. Туснолобовой, нині Героєві Радянського Союзу. Покалічена фашистами, юна сандружинниця переживала в 1943 р. важкі місяці розпачу. “Я не знала, як буду жити далі, – згадувала. Туснолобова. – Тоді я прочитала “Як загартовувалася сталь”, і мені стало соромно за себе, що я недостатньо мужня.
Після цієї книги ніхто не бачив моїх сліз. Я стала вперта”.
Книга, ЩоЗ’явилася в наші дні Т. Г. Доступовой “Друге життя Павла Корчагіна” (1978) зберігає не тільки ці, але й багато інших свідчень того “очищення почуттів” і того знаходження мужності, що дарує людям зіткнення з ідеалами, художньо втіленими в романі “Як загартовувалася сталь”.
Історики літератури й соціологи перебувають зараз, очевидно, перед створенням докладних досліджень, які повинні будуть пояснити з історичною-історичній-соціально-історичної, психологічної, эстетической точки зору феномен цього безприкладного впливу творчості Н. Островського на читачів; вплив, що не знає ні тимчасових, на національних перешкод. Величезний разноликий матеріал про особливості поширення й побутування роману “Як загартовувалася сталь” продовжує своє життя
У наші дні социально-эстетическое освоєння художньої творчості Н. Островського розкриває нові грані, зачинає інші, чим були колись, дискусії. Кожний час прагне ще глибше зрозуміти долю Павла Корчагіна. Тому, наприклад, нашого сучасника хвилюють такі художні рішення, коли Павло Корчагін в одній з театральних постановок (“Драматична пісня” – М. Анчарів, Б. Равенських) з’являється як “надзвичайно земний, він як би вбрав у себе сонячне тепло й літню обветренность степів, а образ миру задуманий і вирішений як глобальний простір, як безмірність”.
Пошук найбільш повного розкриття гуманістичного змісту роману Н. Островського привів творців спектаклю, за спостереженнями критики, до нових эстетическим рішенням: “Є майже невичерпний ряд співвідношень між величезним над особистісним миром і м’якістю, теплотою людського серця; режисер зіштовхує з образом неозорого суворого миру найменше, саме незахищене й, бути може, для вічності нічого не значуще: як Фрося… жіночну сутність яке знищує підла лакейська жадібність Прохожки. Як Христя, що кинута на забаву осатаневшим від горілки й крові козакам. Це не прохідні епізоди. Вони вирішені на межі жахливого й виділені як борошно й біль беззахисних, як вартість людини у світі наживи й насильства.
Це лише частина того, що бачить Павло, але що змушує його не прийняти й засудити таке життя”.
При цьому головним як і при кожній зустрічі з романом Н. Островського, було питання про автобіографічну підоснову “Як загартовувалася сталь”. В “Драматичній пісні” режисером Б. Равенських головна думка була віддана самому процесу взаємопроникнення образа героя й долі письменника (тут відбилося певне звільнення й літературознавчі погляди 70-х рр. від догматичного тлумачення автобіографічної основи роману Н. Островського): “Сила… Павла Корчагіна в тім, що він “прийшов” у Миколу Островського.
Сила й могутність Миколи Островського в тім, що він був Павлом Корчагіним. І хоча кожний з них був і життям і ідеєю, у єдності двох героїв спектаклю є злиття двох почав людського буття”.
Особливості творчих рішень цього спектаклю сусідять у театрі 70-х рр. з успіхом постановки “Листа до друга” (Кировский театр юного глядача імені Н. Островського). Громадськість високо оцінила цей “схвильовану, гостру розмову з юними про силу духу більшовика, напуття нашому поколінню через роки й десятиліття… Спектакль впечатляюще вирішений режисером А. Бородіним.
Сцена, майже пустельна спочатку, у червоних і траурно-темних тонах, поступово заповнюється. Немов ті, хто хоч недовго спілкувався із цим настільки люто живим у своїй нерухомості людиною… уже не можуть із ним розстатися”.
Навіть це коротке знайомство з особливістю втілення творчості Н. Островського на сцені сучасного театру показує, наскільки наш час має потребу в Н. Островському і як творчо, одержимо воно шукає нових шляхів проникнення в долю Павла Корчагіна й у долю його творця
(1 votes, average: 5.00 out of 5)