Півстоліття минуло з того часу, як відгриміли залпи Другої світової, відпадали пожежі, як матері одержали звістки про смерть своїх синів. Ще й сьогодні не висохли сльози на їх старечих очах, не дочекались діти батьків з війни. Загоїлися душевні рани коханих.
Загоїлись, але чи забулись? Немає сили, що вирвала б із серця пам’ять про тих, які полягли в битвах. Вони живуть між нами, дивляться на нас із гранітних обелісків, із бронзових погрудь у парку Слави, Вічним вогнем палають їхні серця, їх голос вчуваємо у шелесті дерев, що ростуть біля їх
Хто вони, оті вічні солдати, що йшли першими у бій? І юні ще зовсім, і вже в літах, хлібороби, робітники, вчителі, лікарі? їх об’єднало одне слово – “солдати”. Про що вони думали перед лицем смерті, сидячи в окопах у хвилини затишшя між битвами? Чи про ту веселу “неділиму багатонаціональну державу”, чи бачили перед собою рідну до болю “Україну в огні”, чи захищали село або містечко, в якому залишилися рідні?
Що вкладали вони у поняття “Вітчизна”? Чи мріяли про подвиги, чи бажали слави, чи думали, що роблять крок у безсмертне? Важко сказати.
Вони виконували обов’язок, виконували
Серця їхні, сповнені любові до Вітчизни, промовляли тоді палким словом Тичини:
Ти, земле наша, рідная, святая!
Ти, Батьківщино люба, золотая!
Це знову напад? З ворогом двобій?
Ми чуєм, нене! Ми йдемо на бій!
А були солдати звичайними людьми, хотіли жити, любити, ростити дітей, сіяти ниву, зводити споруди. В одну мить куля обірвала все: і надії, і любов, і страждання, і радість, і сум. Скільки їх, відомих і невідомих, поховано у рідній землі і на чужині?
Чи хотіли забуття? Не вірю! Вони продовжують жити в нас, у своїх нащадках. Юні, в літах, поважні, веселі, безтурботні – всі закликають: “Доживіть за нас, долюбіть, захистіть свій рід, а про нас – пам’ятайте… “
Ми пам’ятаємо. Не гідний той Людиною зватися, хто забуде про Вас, хто осквернить Вашу могилу, хто невдячним словом озветься про Вас.
Запевняю Вас:
Горить людська неопалима пам’ять,
Яку згасити неспроможний час.
(Б. Демків “Обеліски над морем”)
(2 votes, average: 5.00 out of 5)