Нечуваним був успіх комедії. Блискучу й глибоку характеристику “Горі від розуму” дав Пушкін. На думку поета, ціль комедії – “характери й різка картина вдач”. Комедія, за словами Бєлінського, з’явилася “жагучим протестом проти мерзенної дійсності, проти чиновників-хабарників, проти світського суспільства, неуцтва, добровільного холопства…”
Грибоєдов дав своєї комедії целую галерею живих і яскравих образів дворянського суспільства, представників “століття минулого”. Це Фамусов – богатий пан поміщик і
Поруч із Фамусовим у комедії коштує Скалозуб, що “мітить у генерали”. Полковник Скалозуб – гість у будинку Фамусова, він типовий представник аракчивщини в армії, тип офіцера-кар’єриста. У розумовому відношенні він людина недалекий. “Він слова розумного не виговорив відразу,”- зауважує
Мир Фамусова, його гостей складається не тільки із кріпосників-тузів, але й із прислуговуючих їм, подхалимствующих чиновників-“молчалиних”. Створюючи характер Молчалина, Грибоєдов показав вплив, що розтліває, крепостническо-чиновницької моралі на розвиток і поводження людини, залежного від “фамусовского” суспільства. Молчалин став загальним позначенням вульгарності й лакейства. Характерні риси Молчалина: прагнення до кар’єри, уміння підслужитися, лицемірство, небагатослівність, острах висловлювати свої судження. Він щиро дивується, як у маленьких чинах “можна сміти своє судження мати”.
Роблячи підлий учинок, він навіть не розуміє, що це підлість. Молчалин виріс у символ рабського мовчання, до якого страмились привчити Росію спочатку Аракчеев, а потім Микола1. “Адже нині люблять безслівних,”-говорив Чацкий.
Познайомимося більш глибоко з гістьми, що прибули на бал у будинок Фамусова. Це велике й строкате суспільство. Тут владна, примхлива, впливова баба Хлестова, що з’явилася із собачкою, і Графиня-Бабуся із графинею-внучкою, злою й зарозумілою плетухою, і чету князів Тугоуховских із шістьома дочками, що цікавляться тільки фасонами платтів, і Наталя Дмитрівна, розпещена молода дама, що перетворила добряги чоловіка в безвладного раба
Незримо тут є присутнім і княгиня Марія Олексіївна, грізна законодавиця суспільної думки, і відома Тетяна Юріївна, що дає бали “від різдва й до поста, і влітку свята на дачі”.
Картина побуту, вдач і настроїв “фамусовской” Москви намальована в комедії яскраво й сміло. Перед нами юрба різних людей, порожніх, бездушних і підлих. Стихія цього середовища: плітки й лихослів’я.
Тут знають кожного дворянина й скажуть хто багатий, і хто бідний, і скільки кріпаків душ у Чацкого: “Чотириста; Немає! Триста”. І Хлестова додасть обиженно: “Уж чужих маєтків мені не знати”
Ця об’єднана команда відчула в мовленнях Чацкого ідейного ворога й миттєво підхопила плітку про божевілля Чацкого. Причину вони, гості Фамусова, бачать в освіті: ” И впрямь збожеволієш від цих, від одних, від пансіонів, шкіл, ліцеїв…”
Ще більш категоричний Фамусов: “Ученье – от чуму, Ученість – от причина”
У цьому суспільстві потрібно думати так, як всі, тут гріх не лихо поголоска не гарна. Не дивно, що це суспільство відриває від себе Чацкого, як щось далеке, стороннє. Грибоєдов залишився в історії російської літератури автором єдиного добутку, але ця комедія називається “перлиною” росіянці драматургії
Займаючи великий пост, Фамусов визнає, що служить він для того, щоб добути чини й інші блага. При цьому він навіть не вникає в суть паперів, що підписуються їм,:
А в мене, що справа, що не справа, Звичай мій такий: Підписано, так із плечей геть.
А. С. Грибоєдов блискуче відбив в образі Фамусова також таку рису чиновництва, яку ми називаємо сьогодні “протекціонізмом”. Герой комедії зізнається:
При мені служащие чужі дуже рідкі, Усе більше сестрині, своячки дитинки… Як станеш представляти до крестишку чи, до містечка, Ну як не порадеть рідному чоловічкові
Мірою цінності людини для Фамусова є чини й гроші. Своєї дочки Софії він говорить: “Хто бідний, той тобі не пари”. Полковник Скалозуб, як уважає Фамусов, підійшов би Софії як чоловік, тому що він “не нині – завтра генерал”.
В образі Фамусова ми без праці можемо знайти знайомі риси нашого сучасника. Адже дотепер багато хто використовують у своєму житті ту ж шкалу цінностей, яка була в російського барства початку XIX століття. А бюрократія, що стала вже суспільним явищем, тримається на цих самих Фамусових.
Гончарів у своїй статті “Мильон роздирань” писав про “Гору від розуму”, – що воно “все живе своею нетленною життям, переживе й ще багато епох і все не втратить своєї життєвості”. Я повністю розділяю його думку. Адже письменник намалював реальну картину вдач, створив живих персонажів. Настільки живих, що вони дожили до наших часів.
Мені здається, що в цьому й полягає секрет безсмертя комедії А. С. Грибоєдова. Адже наші фамусови, молчалини, скалозуби як і раніше змушують сучасного нам Чацкого випробовувати горе від розуму
(2 votes, average: 5.00 out of 5)