“Значення “Кобзаря” для українців”

… Кусаєш сизе від роси холодне яблуко і починаєш свій шлях назустріч сонцю по дорозі, край якої ростуть високі рожеві мальви. Чи жаркий полудень, коли тільки і є в світі, що високе синє небо, палаюче сонце, і кукурудза тихо шепоче при дорозі, гойдає своїми зеленими руками і тихо так: шурх-шурх. Тоді завмирає все на світі.

Дрібний пил на дорозі м’яко огортає ноги. Дивний якийсь пил на дорозі м’яко огортає ноги. Дивний якийсь пил, що так в’їдається в серце!

А восени, у вересні, коли листя тільки починає жовтіти, рудіти, червоніти, коли

сонечко гріє ще так по-літньому, тепло перебирає руками-проміннями м’яке, подекуди вигоріле до жовтаво-соняшного кольору волосся; коли лежиш на землі, притулившись щокою до ще зеленої трави, стомлений, бо он подалік височіє розложистий горіх, по якому ти щойно лазив, як вивірка, збираючи ті нещасні горіхи, сто б чортів їм, лежать он, проклятущі, внизу цілою купою, дивишся в небо блакитне, бездонне, а в ньому павутинка летить з павучком… Як би не втратити їй цю павутинку, цю ниточку в зачарований світ! Ось що ми черпаємо в “Кобзарі”, а не лише революційний дух, силу для борні. Адже не Завжди Шевченко – бунтар.
Спробуймо хоч один раз відійти від соціального та від думок про значення творчості Шевченка.

Головного очима не побачиш. Аналізуючи форму, часом ми аналізуємо зміст на зразок форми, не дивлячись вглиб, у душу, бо що є поет, як не втілення душі мови. Поет є засіб існування мови, що живе своїм життям, законів якого ніхто не знає, тільки дехто вгадує інтуїтивно. Поет, потрапивши в залежність від мови, говорить від її імені стільки, скільки хоче вона, рівно до крапки, не більше і не менше. Байдуже, хто ти – від землі чи від корита, перед мовою всі рівні. І це природньо, як вітер і море.

Поет може говорити з вітром на рівних. Для поета немає меж ні в просторі, ні в часі. Тому поет є пророком.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)


“Значення “Кобзаря” для українців”