На відміну від більшості авторів французьких мелодрам початку XIX століття, що оперували персонажами-масками і клішовані ситуаціями, Дюканжа у своїй п’єсі створює умови для психологічного розкриття характеру головного героя. Дія трьохактної п’єси триває тридцять років, герой проходить шлях від юності до старості, від багатства до крайнього зубожіння, від зародження пристрасті до гри до самих глибин пороку і злочину. Задавши таким чином правила гри (дія п’єси починається в 1790 році і закінчується в 1820 році), драматург дає можливість
У першому акті перед нами юний наречений, що програє гроші, дані йому на покупку фермуар і сережок для нареченої і намагається поправити справу за допомогою крадіжки. У другому акті Ж. де Ж. – чоловік і батько, розоряє свою сім’ю у грального столу і вже вступив на стезю кривавих злочинів. У третьому акті – нещасний жебрак, “бідний, блідий, постарілий більше від нещасть, ніж від років”.
За словами автора, “в рисах його – відчай і замах на злочин”. Доведений до крайнього зубожіння, Ж. де Ж. вбиває
При всій своїй відвертій повчальності мелодрама В. Дюканжа і М. Діно зачіпала одну з найбільш важливих і художньо плідних тим свого століття, даючи цікавий матеріал для наступних акторських втілень. Перша постановка п’єси відбулася в театрі “Порт Сен-Мартен” з двадцятисемирічний Фредеріком-Леметр в головній ролі. “Слухаючи мелодраму Дюканжа, перетворену генієм Фредеріка, я зрозумів, що справжня трагедія знаходиться на бульварах…” – писав про виставу Ф. Піа. На російській сцені Ж. де Ж. з успіхом грали П. С. Мочалов (1829) і В. А. Каратигіна (1828).
Гра Мочалова в ролі Ж. де Ж. надихала М. Ю. Лермонтова в пору роботи над образом Арбеніна в драмі “Маскарад”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)