Життєвий подвиг П. Грабовського

Вусі життя Павла Грабовського – це подвиг, подвиг мужності, сили духу та незламної волі. Він боровся за ті, у що вірив, незважаючи на нагляд поліції, тюрми, постійні арешти та заслання. Він не мовчав, бо просто не міг мовчати в тієї годину, коли бачив знущання над бідними, знедоленими людьми, коли відчував страшенну несправедливість.

Павло Грабовсь-кий був борцем за людське щастя, і це ясно відчувається в його віршах.

Я не співець чудовної природи З холодною байдужістю її; З розуму не йдуть знедолені народи, – Я їм віддав усі чуття мої.

(“Я не співець чудовної природи…”)

Автор розумів покликання митця не в зображенні чудових краєвидів, а в тому, щоб відразу відкликатися на події, що відбуваються саме в народному житті. Адже не можна захоплюватися красою природи там, “де плачуть”. Бідні люди – теж люди, і смороду, на думку Грабовського, не повинні страждати, у тієї годину як пануюча верхівка насолоджується благами, створеними працею ошуканих трударів.

Сміливе й рішуче слово автора націлене також і на представників “рафінованої” літератури, які просто не хотіли бачити, що відбувається в хатах бідняків, і байдуже співали

“про райські сни й куточки благодатні”. Грабовський мріяв, що його рідний край – Україна – нарешті скине з собі “катів-бузувірів”, які занедбали землю, занапастили людські душі:

Бажав би я, мій рідний краю,

Щоб ти на волю здобувавсь. Давно сподіваного раю від тобі власне сподівавсь. (“До Русі – україни”)

За ці та інші сміливі слова, за полум’я чистого серця довелося поетові побувати в тюрмах та в засланні. Царське самодержавство не хотіло чути рішучого революціонера, який закликав до бою за волю:

Уперед! Годі скніти рабами, Година кормигу гидливу знести!

А Грабовський не міг мовчати. Навіть у тюрмах, навіть у засланні закликає однодумців віддати всю силу, енергію “за окутий, пригноблений люд”. У далекій Якутії, куди було заслано поета, йому доводилося дуже важко. Ця розумна, свідома людина була відірвана від людей, за благо й щастя яких вона готова була віддати своє життя, і покинута на безлюдді, у сніговій непрохідній тайзі.

Як він настраждався, змучився! Алі Грабовський не зламався, і линули на Батьківщину вірші, у яких відчувалися й любов до рідної землі, і смуток, і біль від її болю, і палкий заклич до українців статі нарешті вільними. І це в тієї годину, коли жилося йому дуже нелегко, та ще й тяжка хвороба легенів не давала багато працювати:

Уперед проти хижих порядків! Гине войник чи здобич бере, Він стібки протира для нащадків, – Його діло ніколи не вмре! (“Уперед” )

Павла Грабовського не стало, алі живуть і зараз його діти – вірші. Співає пройшов тернистим шляхом життя й пішов у безсмертя, щоб знову й знову повертатися в наискрутніші хвилини, нагадуючи:

Я виніс усе… Кайдани та неволя Ні світлих мрій, ні зваги не взяли: Не здужала звалити зла недоля… Я ворожу, це справжній подвиг, який заслуговує на вічну пам’ять.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

alt

Дізнайтесь вартість своєї роботи

Безкоштовна оцінка замовлення!

Оцінимо за півгодини!

Життєвий подвиг П. Грабовського