Життя Тараса Шевченка – це подвиг, перед яким я схиляюсь

Життя Тараса Шевченка – це подвиг, перед яким я схиляюсь

Твори геніальних поетів ніколи не бувають прочитані до кінця. Що більше пізнаєш справжнього Шевченка, то більше в його творах знаходиш незвіданого. Його феномен залишається до кінця не пізнаним.

А чари його слова, мені здається, не будуть розгадані ніколи. Такою самою мірою, як і загадка його генія, хвилює нас його життєвий шлях. Схиляєшся перед силою його духу, характеру.

Трагічною була його доля. Сирітство, поневіряння в наймах, жодної рідної душі поруч. І це в період життя,

який вважають найсвітлішим, найщасливішим. Одна-однісінька за все життя усмішка долі – звільнення від кріпацтва. Яким треба було бути сильним і цілеспрямованим, щоб за кілька років надолужити те, що набувається десятиріччями: здобути освіту, оволодіти майстерністю художника, а потім шляхом самоосвіти стати одним з найосвіченіших людей свого часу.

Він вільно володів французькою і російською мовами. Його знання з історії, українського фольклору, літератури, української мови по-справжньому енциклопедичні. Справжній подвиг Шевченка я вбачаю в тому, що він став основоположником української літератури, національної

мови.

Та життя готувало йому все нові й нові випробування. Десять років заслання. Його переслідували, кинули в нелюдські умови.

Тяжко хворий, він мусив витримувати муштру солдатчини, йому забороняли писати, читати, малювати. Та зламати його героїчний дух не вдалось: “Караюсь, мучусь, але… не каюсь!”.

Як часто люди сьогодні в сірій тяжкій буденщині повсякденного життя відступаються від високих ідеалів, черствіють, байдужіють, думають тільки про власний достаток. Чи ж не подвижницьким є життя Шевченка, який найменше думав про себе? Він завжди турбувався про народ, долю України. Власна доля?

Що вона порівняно з долею рідної Вітчизни?

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні…

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять…

Ох, не однаково мені!

Шевченко для нас – це не тільки те, що вивчають у школі, а й те, чим живуть, з чого черпають життєві сили, любов до України.

Свою Україну любіть,

Любіть ії… во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Життя Тараса Шевченка – це подвиг, перед яким я схиляюсь