Північно-захід Франції. Руан. Травневий ранок 1819 Жанна, білява дівчина з очима, схожими на блакитні агати, дочка барона Ле Пертюі де Во, сама укладає валізи і знову дивиться у вікно: дощ не вщухає…
А так хочеться їхати!
Жанна щойно повернулася в батьківський дім з монастиря, де виховувалася “у суворій ув’язнення” з дванадцяти років. І ось нарешті свобода, початок життя, і вони з татом і матусею їдуть у “Тополі”, в родовий замок на березі моря, в село на все літо! Дощ не вщухає, але вони все-таки їдуть. В екіпажі дивакуватий,
А поки вони їдуть туди на все літо.
У замку дуже просторо, дуже затишно і цілком безладно: з боків комода в стилі Людовика XIV стоять два крісла (подумати тільки!) в стилі Людовика XV… Але і в цьому – свобода. Можна де завгодно бігати, гуляти і купатися в морі – суцільне щастя, а попереду все життя і, звичайно, любов. Залишилося тільки зустріти
Абат Піко, місцевий священик, обідаючи як-то в “Тополях”, згадує за десертом, що у нього є новий прихожанин віконт де Лямар, чарівний, порядна, тихий.
У неділю баронеса і Жанна відправляються до меси, і кюре знайомить їх з молодою людиною. Той незабаром робить перший візит, він чудово вихований, і його запрошують пообідати на наступному тижні. Віконт пообідав. Ще нічого не сталося, нічого ще немає, він тільки дивиться на Жанну оксамитово-чорними очима.
Ще ніхто нічого не знає – ні барон з баронесою, ні Жанна, ні навіть читач, а між тим зав’язка драми вже здійснилася…
Віконт в їхньому будинку постійно, він допомагає матусі “здійснювати моціон”, вони втрьох – із батьком і Жанною – влаштували морську прогулянку, його звуть Жюльєн, і Жанна сповнена передчуття любові, і ось вже нарешті звучить чарівний питання: “Хочете бути моєю дружиною? “
Обряд складений. Жанна схвильована: як же так – вчора заснула дівчиною, а сьогодні, зараз, стоячи біля вівтаря, вона стала жінкою! Але чому це Жюльєн ніжно шепоче, що ввечері Жанна стане його дружиною?
Та хіба вона… не стала?!
І ось уже вечір. Матуся, бідна, ридає, не в силах зробити останні настанови дочки. Змушений взятися батько…
Розалі роздягає Жанну і чомусь реве в три струмки, але Жанна нічого не помічає, вона в ліжку і чекає, сама не знаючи чого…
Далі слідують два-три сторінки особливої властивості – “… по її нозі ковзнула інша нога, холодна і волохата…”
Потім, під час весільної подорожі по Корсиці, в Жанні тихо пробуджується жінка, але дивно: пізнаючи з Жюльєном любов, вона все виразніше бачить, що чоловік боязкий, жадібний, чванливий і нестерпно обиден.
Вони повертаються в “Тополі”, і з першої ж ночі Жюльєн залишається у своїй кімнаті, а потім якось відразу, немов відігравши роль нареченого, перестає звертати увагу на Жанну, забуває бритву, не вилазить зі старої домашньої куртки і п’є по вісім чарок коньяку після кожної їжі. Жанна знемагає від туги, а тут ще завжди весела Розалі зовсім змінилася і занедужала. Вранці вона повільно заправляє постіль Жанни і раптом опускається на підлогу…
В кімнаті пані, біля її ліжка дівчина Розалі народила хлопчика.
Жанна схвильованість, хоче допомогти Розалі (вони молочні сестри), треба знайти батька дитини, змусити одружитися, але Жюльєн категоричний: служницю треба гнати разом з незаконним дитям! Жанна розпитує Розалі, а та тільки ридає. Чоловік на все це злиться, але чомусь повертається “до обов’язків любові”.
На дворі зима, в замку холодно, Жанні нездужає, а Жюльєн забажав. Жанна просить його відкласти візити в спальню на день-два. Вночі Жанну б’є жахливий озноб, вона кличе Розалі, та не відгукується, Жанна босоніж, в напівмаренні, йде в її кімнату, але Розалі там немає.
Відчуваючи, що вмирає, Жанна кидається будити Жюльєна… На подушці поряд з його головою – голова Розалі.
Виявилося, що вихований віконт, ще коли в перший раз обідав у “Тополях”, пообідавши, не поїхав, а прокрався на горище, затаївся, а потім “зійшов” до Розалі. А потім все відновилося, після їх повернення з Корсики.
Жанна ледь не померла в гарячці, а доктор виявив у неї вагітність. Всіх примирив сільський кюре, який і знайшов чоловіка для Розалі. А Жанна породила хлопчика.
Його назвали Поль, і любов до нього замінила Жанні все інше.
Нещастя ж продовжують сипатися на бідну Жанну: померла матінка, Жюльєн завів роман по сусідству – з графинею де Фурвіль, ревнивий граф виявив коханців і вбив їх, представивши справу як нещасний випадок… А Полю минуло п’ятнадцять, довелося віддати його у коледж. І ось йому двадцять, і він зв’язався з повією, вони втекли до Лондона. Син тягне з матері гроші і вкрай розоряє.
Старий барон клопочеться, закладає, перезаставляли маєток, раптово помирає… Розалі, вже стара, але міцна і ясна розумом вдова, повертається в будинок і опікується зовсім ослабілу Жанну…
Продано “Тополя”, іншого виходу не було. Жанна і Розалі живуть в скромному, але затишному будинку. Поль пише, що його кохана народила дівчинку і тепер вмирає.
А Жанна, та сама Жанна, що зовсім недавно була сповнена передчуття життя, доживає останні дні і згадує зрідка короткі, рідкісні миті любові.
Але ось Розалі привозить дівчинку, внучку, і Поль приїде завтра, післе похорону. І життя триває, те саме життя, що не така хороша, як каже Розалі, але й не така погана, як про неї думають.
Жанна і Розалі згадують, який був сильний, нескінченний дощ, коли вони їхали в “Тополі” з Руана.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)