1830 року Ф. Стендаль написав роман “Червоне і чорне” – твір, що увічнив ім’я письменника.
У центрі роману простий сільський хлопець Жульєн Сорель, який прагне незалежності, бажає змінити свою долю. Так сталося, що в короткому житті юнакові зустрілись дві жінки, що відіграли певну роль в його погляді на вищий щабель суспільства.
Мадам де Реналь, дружина мера міста Вер’єра, була освіченою красунею-провінціалкою. Весь нерозтрачений запал своєї молодості, розуму, почуттів вона віддала вихованню двох дітей. Брала участь у благодійних
Палка, жагуча пристрасть охопила обох. З ризиком для честі пані зустрічається з Жульєном у своїй спальні, краде для нього хліб після вечері, затягує драбину, по якій він дереться до її кімнати. Забуто всі умовності світу.
Справжнє прийде потім.
Друга жінка у житті Сореля – аристократка маркіза де Ла-Моль. Дівчина з багатої, гордовитої сім’ї, Матильда зневажливо ставилась до молодиків, які її оточували. Дівчина жила, в очікуванні, що з’явиться герой, схожий на улюбленця її ідеалу – Маргарити Наваррської. І ось він з’явився в особі батькового секретаря. З-поміж примружених вій роздивлялась знатна красуня незаможного юнака. І все те, що вона очікувала, на що сподівалась, Матильда знайшла в Жульєнові. Але кохання цих молодих людей більше було схожим на змагання, бо вони постійно мучили одне одного.
Усьому виною було хворе честолюбство Сореля. Матильда розуміла, що, одружившись із Жульєном, вона потрапить у те суспільство, до якого ставиться з презирством. І знову ж таки – Жульєн не любить її по-справжньому, бо душею він уже з панею де Реналь.
Фатальні постріли у церкві – і Жульєн потрапив до в’язниці. Пані де Реналь навідується до Сореля кожен день, і тільки перед стратою він зізнається, що ніколи не був такий щасливий. Любов пані стала для юнака найвищим щастям та лихом його життя. І – як фінал – ешафот.
А що ж Матильда? Як і Маргарита Наваррська, вона поховала голову улюбленця в печері, яку Жульєн вибрав для себе сам.