Жіночі образи у романі П. Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Панас Мирний добре знав життя народу, вірив у його здоровий глузд, намагався правдиво розповісти про болі та радощі людей – працьовитих, щирих, добрих. Таким постає перед нами соціально-психологічний роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. Твір багатоплановий, багатий на колоритні постаті. Та особливо зворушливо змалював письменник обрами жінок: Мотрі, Галі, Христі, Явдох’и. Всі дійові особи якнайповніше розкривають суперечність образу Чіпки, що бореться проти неправди, але і сам починає чинити зло, бо не знайшов правильного шляху

до щастя.

Величезне почуття материнської любові переповнює серце Мотрі. Змалку злидні та важка праця, потім зів’яла дівоча врода вробили її символом украденого щастя. На коротку хвильку усміхнулася сонце-доля: козак Іван Хрущ повінчався 3 Мотрею. Короткочасне осіннє сонце зайшло, а Хрущ, як виявилося, втік з Дону, де мав і жінку, і дітей. Оце так “щастя” впало на її безталання.

Потім народився Чіпка – сподівалиася виростити його та й жити краще, хоч на старість. І знову мрії не збулися – син став злодієм і розбишакою. Колись у дитинстві він обіцяв бабі Оришці: “Я, бабуню, добрий…Я злого не робитиму”.

Таким виховала мати свого сина. З розповідей близьких він переймає народну мораль: віру в Бога, добро, щирість, працю та шматок хліба, зрошений тяжким потом. Це заслуга Мотрі, а біда в тому, що вона сама не мала щасливої долі, не змогла відвернути сина від одвічної боротьби добра і зла у світі, де частіше перемагає неправда.

Панас Мирний підкреслює велич материнства, не зас зболену горем, працею зігнуту до землі жінку: “І кляла вон; долю, проклинала людей, проклинала свою кохану дитину – го сина, котрого так жалкувала… То був болісний лемент душ|( глибока враза серця, -‘нікому не відома, окрім матері…”

Навіть Чіпка розуміє, що трагічна доля спіткала не ОщЛ Мотрю: “Та чи то ж одна моя мати така? Хіба одні ми?…” Рй” торичне запитання підкреслює безвихідність цього становищ”, Тиха і покірна любов до сина, материнське всепрощення – тик її доля, як і доля багатьох жінок у несправедливому классовому суспільстві. Максимова дочка Галя виховувалась у достатках, але в от”. ченні злодіїв і п’яниць, однак виросла порядною дівчиною і мріЛ ла про тихе і мирне життя з Чіпкою. Романтична зустріч | “польовою царівною” вражає чистотою почуттів, багатством врп-жень, що мимоволі настроюєшся на думку про щасливу долю закоханих.

Але жорстоке життя, злоба людська розбивають ці надії. Печаль переживання за свою розбійницьку сім’ю, за Чіпку наклали на душу кайдани неспокою і тривоги. Вона пройшла і дорогами болю: Чіпка обіцяв жити чесно, та не зміг дотримати І слова.

Останній його злочин доводить Галю до самогубства. А як добре розпочиналося їхнє спільне життя і як трагічно завершилося! Зникло щастя, бо зникла правда на світі. “У цьому образі втілено народні прагнення до чесного трудового життя, до краси і сердечності, ніжності та вірності.

П. Мирний симпатизує Галі, підкреслюючи зовнішню красу (“…біле, рум’яне личко, очі оксамитові, чорні”), доповнює внутрішньою, що гармонуе}. И мовою героїні, яка “щебече, як ластівочка”. Ось такою постає перед нами “польова царівна” Галя.

Для неї Чіпка став причи-1 ною і щастя, і болю, і загибелі.

Авторське зображення інших жіночих образів – Явдохи і Христі – також ілюструє одвічну боротьбу добра і зла. Явдоха все життя провела серед злодіїв і помирає зненацька, що символізує миттєвість та нікчемність такого буття. Христя, дружина Щ Грицька, добре розуміє пошуки правди Чіпкою, співчуває Галі та Мотрі. її сирітство, подружнє життя не переважують примар – 9 ності надій бути доброю, але жити серед злих людей.

Отже, змальовані Панасом Мирним жіночі образи роману і втілюють прагнення до щастя, до миру і затишку. Маючи добре 1 серце, Мотря, Галя та Христя не зазнали повною мірою материнського і жіночого щастя.

Дії яких обставин стався моральний злам особистості Чіпки, чи був у нього інший вихід?

Ромни “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Панас Мирний та і., брат Іван Білик почали писати під враженням розповіді вільну людину-розбійника Василя Гнидку. Роман, у яко-І воціально-історичний аналіз дійсності поєднується з глибо-І психологічним дослідженням внутрішнього світу люди-нпзивається соціально-психологічним. Твір уперше був нахований у 1880 року в Женеві.

При перевиданні в Росії ав-н дали йому назву “Пропаща сила”. Головний герой твору – Чіпка. Це образ селянина-бунтаря, “ті їм ного шукача правди, котрий зрештою зійшов на криву боротьби і став “пропащою силою”.

Чіпка – це хлопець, який ніколи не бачив свого батька. Кого батько був розбишака,.який за свої гріхи пішов у москалі. Мити У нього – бідна селянка, Чіпка зростає у злиднях, в ворожості і недоброзичливості. Важке було дитинство у Щцки: і діти не брали його до свого гурту, і матері він майже не Ьчив, бо весь час тяжко працювала.

Та зате любила його бабу-і и Як хтось образить його, то вона і пожаліє, і голівку погладить, і казочку про Бога розкаже. Чіпка всім цікавився, про все Івбусю розпитував. “Я, бабусю, буду добрий… я злого не робитиму”, – каже він їй після розповіді про Бога. Як підріс Чіпка – став бігати: то вибіжить було з двору на (игін, та прямо до дітвори так і чеше.

А вони почнуть з нього Глузувати, щипати, а іноді поб’ють та й проженуть. Село знає одну славу – честь. Ось на селі й питають: чи “чесного” роду? А тоді вже й братаються… Чіпка був “виродок” …

Як же Чіпку прийняти до гри?!

– Виродок іде! – кричить, забачивши здалека Чіпку, біло головий хлопчик.

– Запорток! – підхопить другий. – Ходім до нього!

Побіжать, обступлять кругом і починають з нього глумитися. Коли Чіпка повертався до дому у сльозах, бабуся втішала його, голубила та починала умовляти:

– Не ходи туди, сину! Не ходи, моя дитино! Бач які то лихі діти: б’ють тебе, малого, зобижають…

Не ходи!…

Вразлива душа й допитливий розум прискорюють прозрівання Чіпки. Його гаряче, добре серце, розбуджене побаченим, довго не могло заспокоїтись.

Коли Чіпка став господарем у своєму хазяйстві, то в нього справи пішли на краще. У нього була скотина та найкраще жито. І мати його подобрішала, бо все життя з ранку до вечора працювала за копійки, а тут все-таки хазяями стали.

У цей час Чіпка і зустрів Галю – “польову царівну” і покохав її. Ці дні в житті Чіпки найщасливіші. Та тривали недовго.

Одного разу з Дону з’явився якийсь Луценков, гроші волость відібрала у Чіпки землю. П’ючи та гуляючи, Чіпка підібрав трьох товаришів – ню, Матню і Пацюка. У романі глибоко вмотивовуються зл чинні дії парубка. Одного разу напившись, він каже матері: все люди, все люди…

А баба учила мене людей прощати, а д Улас любити… Дурне! Дурне!

Не стоять вони слова доброго,! мучити, їм у… мор…”. І в цих словах вже видно перші крокв падіння Чіпки. Одного разу Чіпка брав участь у крадіжці і прибив пцН ського сторожа. За це Чіпку заарештували. У в’язниці зростім у нього гнів на сільського голову та писаря.

Але він дав слоио матері, що таке більш ніколи не повториться.

Одружившись з Галею, Чіпка ніжно любить її, поважає матір, сумлінно працює у господарстві, щиро допомагає всім, хто зве(Н тається до нього за підтримкою. Його “сувора натура, загартіИ вана давнім злиденним життям, м’якшала: він тепер соромиіИ ся свого давнього безпуття, тієї кривавої стежки, якою він дуИ мав дійти до щастя”. Його обрали членом земської управи. Він все думав тоді, як служити людям, як добро їм буде нести, і прЯ старе зовсім забув. Та була остання крапля, через яку Чіпка знову пустився уі злодійство.

Ніщо вже потім не могло його спинити. І його впевИ неність у тому, що зло треба бороти злом, обернулась злом прсИ ти нього самого. Це зло привело Чіпку до кривавої різанини на хуторі Хо-у менків, стала причиною самогубства Галі, а пізніше – смерті матері. Суспільство, в якому жив Чіпка, знищувало його. Невміння знайти справжні шляхи боротьби проти гнобиЛ телів і кривдників, “крива стежка” бунтарства і перетворили Чіпку на “пропащу силу”.

Чіпка обрав шлях боротьби, але НІ розумів, що боротись за правду треба тільки правдою, а непраЯ да породжує ще більше зло.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Жіночі образи у романі П. Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”