Жаргонізмами (франц. jargon, від галло-романського gargone – базікання) називаються слова, вживання яких обмежене нормами спілкування, прийнятими в певному соціальному середовищі. З цієї причини жаргонізми ще називають соціальними діалектизмами. Жаргонізми – це переважно такі специфічні, емоційно забарвлені назви понять і предметів, які мають нормативні відповідники в літературній мові і, відступаючи від неї, надають процесу спілкування атмосфери невимушеності, іронічності, фамільярності і т. д. До молодіжної жаргонної лексики, наприклад,
В літературно-художніх творах жаргонізми використовуються переважно з метою створення відповідного описуваному емоційного й соціального колориту, а також з метою мовленнєвої характеристики осіб, про яких ідеться. Наприклад: “Це все було просто до дрібниць: і я, і заспаний ранок, і сивий степ. Я пам’ятаю хороше тільки ранок: заплаканий у росах,
– Ну, ну… вже й цілуватися лізе! Кажу це до сонця, бо
Воно безцеремонно грається волосинками на моїй нозі,
Любовно оглядає забрьохану колошу на штанях і сміється
З мене крильцями бджіл: “Дізік, дізік…”
– Дізік?! Я починаю сердитись, бо що таке “дізік”?
Дізік – страшне для мене слово, бо воно нагадує мені
Про дійсність – раз, а друге – в нашій революційній тер
Мінології це є дезертир, а я, товариші, саме до них і нале
Жав!” (Г. Косинка, “В житах”).