Свій роман “Успіх” автор вважав “історичною хронікою” Німеччини між двома війнами. Під вигаданими іменами в романі можна дізнатися і Гітлера, і Людендорфа, і тих, хто привів їх до влади. Символічно назва трилогії.
Всі люди світу постають у ній пасажирами-заручниками в залі очікування, терпляче чекають поїзд-долю. Ж. Т. – письменник-філософ, виразник модних в 20-і роки соціальних теорій. Він – скептик, який вважає політичну боротьбу безглуздої в умовах суспільства, побудованого на приватному інтересі, на вірі в свій одноосібний
На думку Ж. Т., прихід фашизму неминучий, бо він несе вивільнення властивих людині звірячих інстинктів. Процеси, що відбуваються в суспільстві, Ж. Т. розглядає як боротьбу молодої і незрілої Європи з древньою цивілізацією Азії.
Ж. Т. виявляється втягнутим в процес мистецтвознавця Крюгера. Спочатку він ставиться до справи без інтересу, його більше займає яскрава і вольова Йоганна Крейн, що захищає Крюгера. Сама справа Крюгера, якого звинувачують владу Баварії, представляється Ж. Т. лише одним із проявів звіриного часу. Сам Ж. Т, як і Фейхтвангер, – прихильник творчості Аристофана.
У жовчному і уїдливому
Надії Ж. Т. руйнуються. Він розуміє, що творчість цей світ сприймає ніби в кривому дзеркалі. Цікаві взаємини Ж. Т. з інженером Каспаром Прекль, комуністом, службовцям автомобільного заводу.
Прекль – типовий виразник вульгарного, ортодоксального комунізму. Його ставлення до справи Крюгера не людське, а політично-утилітарне, він прагне використати процес у своїх, партійних, цілях. Так само він ставиться й до письменника Ж. Т, нав’язуючи йому та його творчості ідеологічний базис. Глава “Роль письменника” присвячена спору Ж. Т. і Прекль про завдання письменницької праці.
На думку Прекль, література існує лише для того, щоб обслуговувати активність революційних мас і описувати класову боротьбу. Прекль – істерик, він не вміє говорити, може тільки вигукувати. Ж. Т, навпаки, говорить “обережно”.
Він пропонує співрозмовнику подумати над тим, що існує багато точок зору на історію і світовий процес. Змішання культур і націй набагато більш цікаво Ж. Т, ніж економічні теорії Прекль. Ж. Т. так і не вдається завершити свою промову гідно, тому що Прекль вже не володіє собою.
Автор показує два найбільш характерних для того часу типу ідеологічно одержимих маніяків: фашистів та комуністів. Ні ті, ні інші не вміють розмовляти, вони вміють тільки придушувати. Однак у Прекль теж є своя правда: “Він не може заглиблюватися в споглядання китайського фарфору, коли навколо тріщать кулемети”. І це сильний докір Ж. Т, письменнику-естетові, що віддає перевагу свої вишукані етнологічні погляди краху світу.
Ж. Т. хоче заперечити Прекль, але раптом помічає на особі інженера вираз ненависті. Ненависть – саме те, що приводить світ до катастрофи. Невміння слухати і розуміти. “Успіх” – це успіх кожного перед кожним, це монолог, а не діалог. І якщо голос досить гучний, щоб перекричати співрозмовника, і сил достатньо, то людина стає переможцем, носієм успіху.
Не випадково Фейхтвангер вводить в оповідання образ тенісистки де Лукка, покінчила з собою, коли успіх на корті їй, чемпіонці, змінила.
Програв не потрібен цьому світу. Втім, Прекль не такий простий, і його твердження, що буддизм має щось спільне з марксизмом, вельми проникливо. Інша правда Прекль – це його власне життя, його душевні метання, його родина і його мови, побудовані, як балади Шекспіра. Додому йому повернутися не з чим. І це турбує його набагато більше, ніж суперечка з Ж. Т. Людина завжди має дві реальності і два статуси. Ж. Т., навпаки, відчуває себе щасливим.
Він – вільна людина, закохана в Йогану Крейн, яка в сірому хутряному жакеті перегортає знудила їй ілюстровані видання і п’є гарячий шоколад. Така любов Ж. Т. – несамовита у своїй принциповості і прагненні до справедливості жінка, модно одягнена і відвідує дорогі кафе. І тоді настає другий етап спору Ж. Т. Він все ще любить ідіота Прекль, розуміє його і лає його. А Йоганна, відвідує принців і міністрів, окрилена своїм успіхом у справі Крюгера, жадає всього лише віддати себе Ж. Т. І знову не виходить діалогу між цими людьми: Ж. Т., письменником, сприйнятливим і чуттєвим, пройнявшись до Прекль істинним участю, і честолюбною жінкою, що заводить дружні зв’язки на високому рівні і що пишається своїм успіхом. Так, Ж. Т. залишається один, як справжній письменник.
А Крюгер гине, бо історію не зупинити.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)