Вийшов заєць з нори і подавсь добувать собі корму. Пробіг з гони місця, дивиться – біжить до його вовк. Заєць пустився тікать без оглядки. Остановивсь, озирнувсь кругом – нема нікого.
Заєць тоді почав щипать травку. Не довелося бідязі десять раз щипнуть трави, дивиться – підкрадається до його лисиця. Заєць знов пустивсь тікать без оглядки. Біг, біг; поки скрився з очей од лисиці. Остановивсь, сів в бур’яні, прищулив уші і лежить, важко дише.
Не вспів іще гаразд опам’ятатись, чує – в бур’яні щось зашелестіло. Заєць знов кинувсь
Він тоді з жалю і досади почав плакать і причитувать: “Навіщо я такий нещасний вродився? Всі мене зобіжають, всіх я боюсь, од всіх тікаю, не маю покою і на одну хвилину. Хоч би одна яка-небудь звірина боялась мене, і то б не так було досадно. Піду я до річки та утоплюсь; як так жить, так краще душу свою загубить”.
Побіг заєць до річки топиться; добіг до берега, а там сиділа жаба, злякалась зайця, бульк у воду. Заєць остановивсь: “Е, стій! Є на світі такі, котрі мене бояться, і то живуть, а чого ж мені не жить?” Вернувсь заєць додому.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)