Земля Руська в “Слові о полку Ігоревім” і в свідомості давніх людей

Поняття Руської землі, взагалі будь-якої Землі в значенні країни, дуже багато­гранне і суперечливе: це і держава як політичне утворення, і територія мешкання певного народу, і рідна земля в розумінні кожної окремої людини.

У “Слові о полку Ігоревім” Руська земля є не просто художнім образом, пев­ним простором, на тлі якого відбуваються дії твору: Руська земля – центральний образ цього твору, як би дивно це не звучало. Зрештою, й історичні обставини, і поняття патріотизму та любові до своєї землі, і вірування простих людей, – усе

це складається в той образ, навколо якого і заради якого відбувається дія твору.

“Слово…” оповідає про похід князя Ігоря проти половців 1185 року. Цей час був непростий для Русі: не тільки нападки зовнішніх ворогів, а й внутрішні між­усобні війни послабили державу. Автор “Слова…” переймається князівським про­тистоянням, засуджує їх і закликає об’єднатися.

Але Руська земля виступає у тексті не тільки як держава, що потерпає від по­ходів ворогів та внутрішніх суперечностей, Руська земля – це насамперед при­рода. У XІІ сторіччі Русь вже була християнською державою, але вірування пра­щурів, язичництво,

традиції персоніфікування природи були настільки сильними, що у суміші із християнством складали особливу і досить специфічну систему ре­лігійних поглядів. Із одного боку, коли Ігор тікає з полону, Бог вказує йому до­рогу, як зазначено в тексті. Із іншого ж, у “Слові…” трапляються згадки про язич­ницьких божеств – Дажбога, Велеса та інших. Та й сама природа виступає живою істотою. На початку походу відбувається затемнення сонця. Ігор і його дружина сприймають його як поганий знак, але бажання Ігоря дати відсіч половцям при­мушує його ігнорувати його. Природа у “Слові…” може допомагати людині, або шкодити їй, має власні емоції й думки.

Так, дерева хиляться в тузі, і хмари засту­пають небо, коли дружину Ігоря розбито. Ярославна у своєму плачі звертається до Вітру, до Дніпра-Славутича, до сонця.

Вірування в одухотвореність природи, коли душа людини була не тільки все­редині її. а й іззовні – душа у природі – ці вірування зберігались у свідомості українського народу протягом тривалого часу. У певних формах вони побутують і зараз: селянин, засіваючи землю, звертається до неї, прохаючи про врожай, звер­тається до дощу, до вітру. Елементи міфологічного світогляду не зникли, тільки змінились, трансформувались.

Мабуть, і через це теж персоніфікація природи у “Слові…” видається сучасному читачеві чимось більшим, ніж просто художній прийом: це відображення світогляду, особливого єднання із зовнішнім світом.

Руська земля є для князів, їхнього війська й невідомого поета-автора “Слова про похід Ігорів” святою, найбільшою цінністю. За неї воїни мужньо віддають свої життя, мрія про її добробут і безпеку здатна об’єднати людей. Такому ставленню до своєї землі варто повчитися у наших пращурів.

Та й ставлення до природи – дбайливе, уважне, лагідне – також гідне захоплення і наслідування.

Руська земля так само страждає через усі нещастя, переймається поразкою Ігоря. Зранку криваві зорі віщують невдалу битву, а коли падають Ігореві знаме­на, “стогне Київ над горою”.

У “Слові о полку Ігоревім” багато дійових особі. Нас вражають образи кня – зів, прекрасний поетичний образ князівни Ярославни, образи ворогів, мужньої дружини. Але чи не найповнішим, найбільш довершеним і живим, справді цен­тральним образом “Слова…”‘ є Руська земля.

У ті давні часи саме рідна земля об’єднувала людей, будучи центральним образом не тільки цього давнього тво­ру, а й усього життя людей. Сподіватимемось, що часи, коли Батьківщина є чи­мось насправді святим, не минулись, як не зникли з Руської землі, а тепер – землі незалежної України – люди, що здатні боротися за безпеку свого краю, і об’єднатись у цій боротьбі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Земля Руська в “Слові о полку Ігоревім” і в свідомості давніх людей