ЗБІРНИКИ – рукописні (іноді друковані) книги, складені з матеріалів найрізноманітнішого змісту й походження (перекладних і оригінальних). Містять історичні твори, біблійні уривки, повісті, житія, повчання, проповіді, апокрифи, легенди, притчі, байки, афоризми, прислів’я, приказки, вірші, пісні й думи, драми, інтермедії, пародії, листи, урядові та інші документи, навчальні й наукові тексти, лікарські, куховарські поради тощо. Збірники були дуже популярними в період античності в середньовічній Візантії, Болгарії.
Побутували як “книжне
XIII ст. вийшла “Пчела” – книга афоризмів, зібраних з великої кількості джерел (Біблії, античної класики та ін.). З XIV ст. дійшла “Златая цепь” – антологія поучень, де вміщені, зокрема, твори
Поради з політики, моралі, гігієни тощо давав збірник арабського походження “Тайная тайных” (“Аристотелеві врата”). Природничо-історичні матеріали у запитаннях – відповідях становлять зміст апокрифічного “Люцидарія”, перекладеного з німецької мови у XVI ст.
Об’єднані тематично різні оповідання, легенди, притчі увійшли до латинського збірника “Велике зерцало” та збірника “Римські діяння”, перекладених у XVII ст. До одного із збірників межі XV – XVI ст. входило, поряд із сімома іншими творами, “Слово о полку Ігоревім”. З кінця XVI ст. у збірниках збільшується обсяг оригінального матеріалу. У “Книжку” зібрав свої твори Іван Вишенський. Більш як 20 оригінальних полемічно-духовних віршів налічувалося в Загоровському збірнику початку XVII ст.
У збірнику Климентія Зіновієва дійшли його поезії та впорядковані ним “Приповісті посполиті”, в таких же авторських збірниках містяться відомі твори Івана Величковського, Григорія Сковороди та ін. Надзвичайно поширеними були співаники – збірники народних та авторських пісень (світських і духовних); зі співаників узято тексти до “Богословника” (Почаїв, 1790 – 1791) – антології духовної поезії. У Дернівському (кінець XVII – початок XVIII ст.) та інших збірниках різного змісту збереглися українські інтермедії.
Велика кількість притч, легенд, апокрифів, учительних текстів міститься у збірнику XVII – XVIII ст. Степана Теслевцьового, Яремецького-Білахевича, Павла Кузикевича, у Тухлянському, Хітарському та ін. У збірнику “Наставленія врачебныя” (кінець XVIII ст.), крім лікарських настанов, уміщено визначні твори – сатиру “Плач лаврських монахов”, пародію “Служба пиворезьзам и пяницам”.
Вибрана з різноманітних збірників творча спадщина становить основну масу опублікованих пам’яток давньої української літератури.
Л. Махновець