Загул Дмитро Юрійович Осінній мотив

І знов я стою У пожовклім гаю. Що серцю про старість нагадує, А зісохле і тлінне Листя осіннє Крутиться і падає, Крутиться і падає… В душу мою.

І щомить моє серце щемить Од натуги осінньої туги, Бо знову до серця Шелестом б’ється Одірване листя, А серце тремтить, Воно б’ється і рветься Й за листям пожовклим летить. А в садках, Що відходять у тишу, Кров’ю горить Золотаве вмирання, Ходять алеями тихі зітхання І вицвіле листя на гіллі колишуть.

Завмерло кохання Між сосон крислатих, Зараз там холод осінній І випрілий запах… Зелена галузка Махнула, мов хустка, Комусь на прощання. А на безлюдних стежинках, Покритих мерцями, – Німа самота І запущена пустка.

Я самотній стою У пожовклім гаю, Зітхаю – Вдихаю і п’ю Легені наповнюю В’ялим повітрям – І на захід, За сонцем у путь, За шелестом вітру Пускаю зітхання І тугу мою.

Я замовк і стою У пожовклім гаю, Де щохвильки З осінньої гілки Бронзові сльози падуть.

І щомить Моє серце щемить Од натуги Осінньої туги, Що її до весни, До весни не спинить, Доки зеленню гай Не одягнеться вдруге.

1926.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)


Загул Дмитро Юрійович Осінній мотив