Тобі, надіє трудящого люду, До ніг падуть турботні наші будні; І з голоду, з безладдя, з цього бруду – Простуєм шлях у мрійливе майбутнє. Бо ця доба, що з нами настає, Цей рік і місяць, день і ця година – Співають нам про владарство твоє, Що тільки ти – надія їх єдина.
Батьки вмирають, родяться сини. Ростуть вони і прийдуть на готове. Чи не для них натужувались ми? Чи не для них пролляли стільки крові?
І заснемо, як листя восени, Одійдемо, як ті хмарки на небі… Про тебе снили дивовижні сни, До тебе прагли, гинули за тебе.
І селянин із
Чи не для тебе родяться співці, Що в холоді убогої кімнати Збирають вирази та образи багаті, Виносять їх на площі й вулиці?. Вони,- самітні все своє життя, – Виховують, захоплюють борця, Бо ритмом днів твоїх зворушують серця. Тобі ж і я оддав свої чуття.
І маляри малюють без кінця – Картини, краєвиди та портрети, А потім з рук голодного митця Оті ескізи, радісні сюжети
Дивлюсь на фільму в кілька тисяч метрів, На Гіггінса, Некрополь чи на Газ, – Мене виводить із сучасних нетрів Чиясь рука у той майбутній час, Де буде світло, радісно, прозоро, Де буде серцю і рукам просторо І легко так для працьовитих мас… Вже близько він, отой веселий час!
Як віоліна чи п’яніно дзвонить, Мов з леготом у березні фіалка, – А балерина голову наклонить Чутливим жестом, мов сумна весталка, Про тебе марю, марю ніч і день. Майбутнє, ти мотив моїх пісень, До тебе ритм і кожна рима кличе – Й вони твої надійні будівничі.
Тобі складаю цю весільну оду, Майбутня втіхо змучених сердець, З мільйонами розкутого народу До тебе ротом молиться й співець: Приходь уже, надіє цього люду! Зроби вже раз минулому кінець! Тобі одній співати буду, Тобі сплету останній свій вінець.
1923.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)