Загул Дмитро Юрійович Братам поза межі

Флейтою плаче серце до вас, Сопілкою схлипує: Покинуті. Пасерби долі. Любі. Рідні.

Безвольні.

Зараз не вперше, а в сотий раз Я одкриваю для вас Десятилітні болі мої На рідній чужині… А з ними разом – тисячолітні Страждання мої – болі людини В хащах і пущах землі.

До вас, безпорадні, до вас, З віковічних тенет Кличе ввесь час Вільний поет:

Люди! Брати з тавром на чолі, Робітники – раби землі, Повстати час, Порвіть же враз Ганебні пута.

Ловлю ваш запит очима: Що за причина? Звідки цей біль, Цей журний мотив У світі?

Друзі!

Брати! Звідкіля – Відповідаю – не я. З ваших хат, з ваших піль, З фабрик, і з шахт, і з городів…

То плаче ваша земля, То вашого рабства мотив.

Хай крапле крапля по краплі Плач мій на плащ Вулиць і площ, Наче осінній дощ, У ваші серця.

Ваші серця – з кров’ю мерця. Порозривалися нерви, Що сполучали нас. І я… І ви – наче засохли, Наче померли враз.

Погасли сили, Порожні жили. Засох мозок кісток… Ви мій шлях загубили.

Я – ваш крок.

Криком сопілки кличу до вас: До спілки час! До спілки. Ми ж потратили стільки…

Але станемо в спільну лаву, Станемо щільно й порвемо Чужої держави ржаве ярмо, Що довго на шиї держали…

І створимо вільну спілку, Таку, як тут, – без панських пут і тенет Ви – незаможний люд, І я – ваш тривожний поет.

1922.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Загул Дмитро Юрійович Братам поза межі