Початок історично відомої західноєвропейської культури, а отже, і літератури, ставиться до IV – V вв н. е., коли після розпаду Римської імперії на арену світової історії виступили нові варварські народи. Велике переселення народів. До моменту розпаду Римської Імперії населення тих її західних провінцій, які були найбільше тісно средневековьяязани з метрополією – Італії, Галлії, Іспанії, – в основному було романизовано.
Латинська Мова витиснула тут місцеві мови – поширилася “вульгарна латинь”.
Зародження й розвиток літератури
Сама численна – лицарська. Виділяється 3 основних жанри: героїчний епос, куртуазна й придворна лірика, лицарський роман
1) героїчний епос
Носіями епосу були бродячі співаки, у Фр. жонглери, в Іспанії – хуглари, у Німеччині – шпільмани. Основний сюжет раннього епосу – казки; героїчного епосу – історичні події, у яких закріплюється подання про васальний героїчний і релігійний борг
2) куртуазна поезія виникає після перших хрестових походів. Східна культура перевершує культуру Європи. Лицарі принесли зі Сходу нові знання, новий подання про поводження (куртуазне поводження). Лицар займався не тільки військовими подвигами, але й манерами поводження.
Південь Франції (Прованс) – трубадури, Сівба. Франція – трувери, Німеччина – миннезингери. Основна тема – тема любові.
Розвиток світової поетичної традиції. Любов відкрита, як саме коштовне почуття
3) лицарський роман виник у границях куртуазних традицій, фэнтези + рішення серйозних проблем феодальної дійсності. Виникли літературний міста, новий тип героя – крестьянин-веллан. Жантри: фабліо (шванк) – пісенька + прозаїчне комічне оповідання. 4) міська література носила пародійний характер.
З’являється жанр тваринного епосу. У лит. місті виникла СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ система театральних жанрів (багатоденні містерії, біблійні історії, фарси (бит. комич. п’єса) і маралите (аллегорич. п’єса про зіткнення пороків у душі людини)). “Не блукай поза, а ввійди в себе” – Августин
Народно-епічна поезія втілила міфологічні подання й концепції історичного минулого, етичні ідеали й колективістський (родоплеменной) пафос. Причому в найбільш ранніх пам’ятниках міфологічне сприйняття домінує й лише поступово витісняється історичними поданнями (і образами). В архаїчних епосах зберігся зв’язок із традицією фольклору, з богатирськими казками й сказаннями про первопредках.
Відповідно ці епічні пам’ятники насищенни міфологічною й казковою фантастикою. Кругозір їхніх творців практично обмежений родоплеменними відносинами, так що навіть великі зіткнення народів трактуються як родова звада
Сильні еліти ідеалізації родових відносин. У скандинавському міфологічному епосі загибель родових відносин трактується як катастрофа миру. Форма: короткі пісні й сказання (ньому. “Пісня про Хильдебранде”), стихотворно-прозаич. і прозаїчні добутки.
Жанрова своєрідність полягає в з’єднанні дійсності історичної події, становить сюжетну основу з казковістю форми, що виникла в результаті усного побутування. 3 основні теми:
1) оборона батьківщини від зовнішніх ворогів (варвари, норманни)
2) вірна служба королеві й покарання зрадників;
3) криваві феодальні звади. ГЭ з’являється в період становлення державності. Відбиває сподівання. Боротьба феодалів завершується, найдужчий феодал стає монархом, об’єднання земель
(1 votes, average: 5.00 out of 5)