Задум “Злочини й покарання” виник у Достоєвського на основі глибокого осмислення самих живих, самих злободенних явищ, характерних для російської дійсності середини 60-х років. Ріст убогості, проституції, карних злочинів, зсув моральних норм, “хиткість у поняттях”, егоцентризм і анархічне свавілля буржуазних ділків і крайня безпорадність “принижених і ображених”, здатних тільки до стихійного й індивідуалістичного бунту,- всі ці різноманітні прояви процесу становлення буржуазного укладу в Росії були предметом пильного вивчення
Протиріччя, що різко позначилися в післяреформеній дійсності, прямо відбилися у романі – ідеологічному по своїй структурі, філософський^-філософському-філософськім-соціально-філософському по змісту, трагічному по розкриттю й тлумаченню поставлених у ньому проблем
Створюючи свій роман, Достоєвський широко використав уже наявні літературні традиції. Зокрема, можна намітити спадкоємні зв’язки головного героя добутку Раскольникова із цілою галереєю героїв росіянці й світовій літературі – із Сальери (“Моцарт і Сальери”) і Германном (“Пікова дама”) у Пушкіна, Арбениним
Літературних аналогій і асоціацій в “Злочині й покаранні” багато, але особливе значення автор надавав полеміці з романом Чернишевського “Що робити?”, початої ще в “Записках з підпілля”. Обоє письменника будували свої добутки на основі певних етичних і эстетических систем. Чернишевський сподівається на відновлення російського життя шляхом революційної боротьби, вірить у розум людини. Достоєвський, навпроти, уважає неможливим дозвіл суспільних протиріч на розумній, раціональній основі.
Наука, “логарифми”, “арифметика” тут неспроможні. Розум людський оманний, він може довести, виправдати будь-яку антигуманну теорію. Так виникає дилема: розум або почуття, “арифметика” або “натура”, бунт або смиренність, атеїзм або релігія.
Однак зміст великого роману ширше й значніше ряду теоретичних побудов письменника. Художній текст виявляється богаче й убедительнее деяких вихідних положень автора, що, з одного боку, приводить до певних внутрішніх протиріч, а з іншого боку – дає відчути жагуче битку думку Достоєвського, що у напружених пошуках істини може приходити до геніальних художніх відкриттів, але може й помилятися.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)