Час минає. Секунда за секундою складаються у дні, дні переходять у роки. Діти підростають, дорослішають, потім старіють. У них підростають уже свої діти та онуки.
За мірками історії Всесвіту лише хвилина відділяє нас від трипільського гончара, що робив перші глиняні глечики. Глечики і досі роблять такими, та хто згадає того гончара? Історія пам’ятає правителів і воїнів, поетів і музикантів.
Інколи лишаються на її сторінках імена простих людей, що здійснили щось видатне. Час іде. Історія плине. Живучи день у день, прокидаючись, ідучи в
Дуже довгі вагання. Гонитва за тим, що дає нам хліб і можливість нормально прожити, – за грошима.
Дріб’язкові сварки і бездумне цілоденне сидіння перед телевізором. Це все марнує наш час, розмінює дорогоцінне золото хвилин і годин, які можна було б прожити інакше. У народі кажуть: якщо ти посадив дерево – ти не марно прожив своє життя.
Не обов’язково усім садити дерева.
Але робити добрі справи, завжди пам’ятати про те, що саме ми, теперішні,
Бо боротися – то завжди ламати. Це значить – творити. Робити добро. Допомагати немічним і літнім людям.
Читати хороші, мудрі книги.
Прислухатися до старших. Не сваритися з мамою. Завжди пам’ятати своїх батьків, допомагати їм.
В ідеалі виростити добрих, розумних дітей. Це і значить прожити своє життя не марно, не втратити з нього ані хвилини.