ПРЕЧИСТА ДІВО, РАДУЙСЯ, МАРІЄ! У сине море сонце ясне тоне своє І світло, ніби кров, червове По всій країні доокола сіє; А там зазульку в гаю десь чувати, А там дзвіночок став селом кувати,
Там, в борі, вітер листом шелевіє: Пречиста діво, радуйся, Маріє… Пречиста діво, радуйся, Маріє…
Он молод жовняр ляг си на мураві, Личко студене, шати му кроваві,- Розстрілен нині, бо – самий не вміє..
Камратя яму темну му вкопали І на спочинок бідного в ню склали; Уже не скаже, як дзвінок запіє: “Пречиста діво, радуйся, Маріє… ” Пречиста діво,
До себе тулить бідне сиротяти І плаче ревне, серденько їй мліє,- Ба, вже не плаче, вже і не голосить, Склонила голов, більше не підносить,
Зірниці плачуть, а дзвінок німіє… Пречиста діво, радуйся, Маріє! Пречиста діво, радуйся, Маріє!
Там онде блудить сплакана дитина, Без тата, мами, бідна сиротина, Нічо не їло, душечка му мліє,- І хоче в хату бідня навернути,
Господар псами тровить єго, чути: Верескло, впало, кров ся з ніжки ліс Пречиста діво, радуйся, Маріє! Пречиста діво, радуйся, Маріє,
Бо я не можу… Вшак я маю душу – І чути мушу, і дивити мушу, Що тут на світі, ах, тутки ся діє! Да як до гробу зложуть моє тіло,
Де темно, тісно, студено, зотліло, Де нич не плаче, де усе німіє,- Пречиста діво, радуйся, Маріє!