Юрій-Осип Федькович – Думи мої

ДУМИ МОЇ Думи ж мої, думи руські, відки ви ся взєли? Ци ви, може, в моїм раю квіточками цвили, Ци ви, може, в моїм небі ангелом злітали,

Що ви моє бідне серце досі колисали? Так, як мати вороб’ятко вечором колише, І над ним, і коло него хрестик божий пише, Би уроки, би злі духи там не притупали, – Так і моє бідне серце ви-сте колисали. Ні родини, ні дружини, – бо сестричка вмерла, Що тій бідній сиротині сльози часом втерла, – Так пішов я в світ широкий за кавалком хліба.

Ах, не раз я мусив чути: \”Ціба, хлопче, ціба!\” А хоть хто кавалок хліба часом дати рачив, То аби ся надивити, як хлопчина плаче; І ци можна дивувати тому тулачеві,

Що продався до жовнярства за три срібні леви? Не дивуйте, люди добрі, доля так судила. А як часом з черевика кров камінєм плила І під буком під капральським плечі ся кроїли,

То ся мої синці, рани думами гоїли. Бо хоть часом і задурно бранця хто набився, То не йшов він до Дунаю, з гвера не стрілєвся,

Лиш узяв кобзину в руки та й зачав співати, А вкоївши своє серце, ляг з кобзинов спати.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Юрій-Осип Федькович – Думи мої